У лісосмуг – сирітська доля

«Екологічно чиста» Херсонщина безжально прирікає себе на опустелювання.
Той, хто не бував у наших степах, особливо у глибинних, хоча б рік, не впізнає їх. Колись (та хоч би років десять тому) область, наче земля паралелями і меридіанами, оповивалася лісосмугами. «Докучаєвські бастіони», як їх образно називають за ім’ям В.В. Докучаєва — природознавця, основоположника наукового генетичного грунтознавства та зональної агрономії, своїми потужними зеленими щитами зупиняли суховії, а то і чорні бурі.

Бува, в степу таке нещастя виникне,
Хоч в інший край за хлібом виїжджай,
Там висохне, там вимерзне, там вимокне,
А поміж лісосмугами — врожай…

Так написав про наші степи неозорі і про їхні «бастіони» перший редактор «Ленінського прапора» (нині «Нового дня») відомий український поет Володимир Бровченко. Дуже правдиво написав! Шкода, що наші обласні «вседержителі» не люблять поезії. Та хіба тільки її?
Дозволю перекласти поетичні рядки ось такою документальною прозою — для переконливості. Загальновідомо, що один гектар лісосмуги захищає від суховіїв, які є «родовим нещастям» південних областей, 20-30 гектарів ріллі, до 15% збільшуючи врожайність хлібного поля. Це теорія. А на практиці? Щороку Україна втрачає 10-12 мільйонів тонн зерна саме через ерозію грунтів, зокрема вітрову. Це щонайменше п’ятирічний (!) урожай ранніх зернових такої області, як Херсонська.
Ділюся враженнями від побаченого у Чаплинському, Генічеському, Новотроїцькому, зрештою — в усіх районах «екологічно чистої області» зі своїм давнім другом. Той відповідає (прізвища з мотивів особистої безпеки він попросив не називати): «Вирубками займаються вже не тільки «голодні, холодні й безробітні», а й міліціонери. Що ж це воно робиться?!»
А й справді — що? Де владна челядь з її рядовими, майорами і полковниками? З її прокурорами і суддями?
Та ж є, виявляється, є! Ось кілька випадків кількамісячної, правда, давнини, тому їх можна й історичними назвати.
Дільничні інспектори міліції встановили факт незаконної вирубки дерев у лісосмузі між селами Богданівкою і Костогризовим Каховського району. Там 26-річний чоловік вирубав 4 дуби, чим завдав шкоди на 8 тисяч гривень. За даним фактом каховським міжрайонним прокурором порушена карна справа за ст. 246 КК України «Незаконна вирубка лісу».
Також встановлені факти незаконної вирубки ясена у Нижньосірогозькому районі. А 70-річний житель Великоолександрівського району вирубав вербу. У нього вилучили бензопилу.
У Голопристанському районі 56-річний місцевий житель перевозив без супроводжуючих документів стовбури акацій. У Новотроїцькому районі співробітники міліції вилучили близько 300 кг (!) стовбурів акації, які перевозив 27-річний місцевий мешканець. У Бериславському районі міліція розшукує осіб, які незаконно спиляли 913 акацій у полезахисних (!) смугах.
Всі ці факти виявлені у результаті «профілактичних заходів», які, зрозуміло, ніколи не бувають ні постійними, ні системними, про що свідчать і поодинокі випадки, і «лісоповальні» операції зловмисників. Тому рефреном звучить фраза: «У полезахисних смугах півдня знову розгулялася сокира».
Всеосяжно і безкарно нищаться колишні захисні «докучаєвські бастіони» — покривлених суховіями акаційок нікому захистити.
А лісівники, спитаєте? Це не їхня вотчина. Це вотчина багатообіцяючої нової структури, створеної після розвалу радгоспів і колгоспів — ДП «Херсонагроліс». Треба ж було до когось колгоспно-радгоспні лісосмуги прилаштувати, от і прилаштували…
Пригадується, як у 2006-му Сергій Рижук після обрання його головою асоціації «Украгроліс» ділився грандіозними планами: «...Асоціація розробить план захисту лісонасаджень, оскільки, зокрема, дачні кооперативи перетворюють українські ліси на смітники. «Украгроліс» з такою наругою не буде миритися».
Учасники зібрання на знак згоди кивали головами: давно пора! Діло державної ваги, хоча б з огляду на те, що, скажімо, у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Одеській, Миколаївській областях взагалі були відсутні служби охорони земель і полезахисних лісосмуг. Дерева безжалісно вирубували, і нікому було навіть поскаржитися на таке свавілля.
Долаючи чиновницьку вайлуватість і, як виявилося, необов’язковість, херсонським лісівникам із додатком «агро» вдалося взяти під своє державне крило понад 39 тисяч гектарів лісосмуг. Решту — не встигли…
До створення нових лісосмуг на зміну «докучаєвським бастіонам», які б поставили заслін все настирливішим через глобальне потепління суховіям, руки у «Херсонагролісу» так і не дійшли. Бо для цього потрібні не лише бажання, а й кошти. Зрозуміло, з державної казни, позаяк структура — державна. Та із цим (коштами) так і не склалося. Обіцянок були золоті гори, а як дійшло до діла, виявилося, що то все — міраж. Не більше!
І от за кілька тижнів до нового року в «Херсонагролісі» стався безпрецедентний випадок: майже весь колектив цієї державної структури подав заяви на звільнення (про це, зокрема, повідомляли «Новий день», «Сільські вісті», «Голос України», інші ЗМІ).
І яка ж реакція на це керівництва «екологічно чистої області», її «государевого ока» Миколи Костяка, голови облдержадміністрації. Ніхто ні язиком, ні вухом не повів! Наче нічого не сталося, і лісосмугам ніякий господар взагалі не потрібен.
Керівник «Херсонагролісу» (тепер уже, зрозуміло, колишній) Василь Мандрик підвідомив:
— У головній конторі майже нікого не залишилося, хіба що може десь на периферії 3-4 чоловіки не звільнилися — цим людям просто нікуди подітися. Структура, з якою пов’язували так багато планів, практично розпалася. Правда, нещодавно у «Херсонагроліс» прийшли новий бухгалтер і співробітник. Чи довго втримаються? А хто його знає?
Василь Миколайович так пояснив цей неординарний вчинок своїх недавніх підлеглих:
— Зарплати люди не одержували весь 2012 рік. Із Києва так і не надійшло жодної копійки…
— А скільки ж мало надійти?
— Тільки на зарплату 650 тисяч гривень. Плюс ще мільйон 200 тисяч — на виготовлення державних актів на землю, яка перейшла у відання «Херсонагролісу». І що? Ні кошторису ми не одержали, ні розподілу коштів. Забули про нас!
— Чим же Херсон так завинив?
— Нічим, бо таке становище не лише у нас, а й по всій Україні.
— І ви написали заяву на звільнення?
— А куди ж діватися! Чи не щомісяця Пенсійний фонд штрафує... А ще й прокурор викликав і прямо сказав: не даси зарплату людям — заведемо кримінальну справу! Починаю пояснювати ситуацію, а він коротко і ясно: судіться з міністром, але керівник тут, у Херсоні, ви, робіть висновки. Отож і зробив…
— Чого ж чекали з моря погоди, не зверталися до нового-старого міністра Присяжнюка, зрештою, до пана Азарова?
— Ні, не чекали. Спочатку звернулися до голови облдержадміністрації Миколи Костяка, той, у свою чергу, — у Мінагропрод України. Звідти на нашу адресу ще півроку тому надійшла відповідь: документи формуються. Почекали і знову почали чолобитні слати. Всіх звернень не перераховуватиму, бо їх багато. Останній лист у вересні за підписом усіх працівників «Херсонагролісу» написали на ім’я глави уряду пана Азарова. Десь через місяць — нова відповідь з… Мінагропроду: документи формуються. І все! Писали ще прохання одній народній депутатці-комуністці (землячка, як-не-як!). А та взяла та й переправила наш крик душі у… прокуратуру. Допомогла, називається! Словом, Кабмін так і не виділив гроші. І ми залишилися на бобах. Думали, хоч перед виборами до Верховної Ради щось підкинуть. Дали, аякже! — іронічно підсумував Василь Мандрик.
Якщо у Києві масове звільнення працівників «Херсонагролісу» залишилося зовсім непоміченим, то на Херсонщині воно обернулося новими, ще масовішими, ніж раніше, вирубками «нічийних» лісосмуг. Сокира безжально і безкарно нищить не лише подвижницьку працю попередників, а й прорубує нове «вікно»... у пустелю.
І що ж? А далі — буде!
Опустелювання степу вступає у нову фазу. Якщо ситуація не зміниться, повернення чорних бур на південь неминуче. Хотілося б, щоб про це знав і міністр аграрної політики та продовольства України (успішний розбудовувач Донбасу в минулому) Микола Присяжнюк, а при оказії — на власні очі побачив, як квітучий колись край подекуди вже нині набуває марсіанських обрисів.
У Новотроїцькому районі (ледь не єдиному на всю «екологічно чисту область»!) до «докучаєвських бастіонів» таке ж ставлення, як і у людей, котрі колись садили лісосмуги. Ці люди, виконуючи сталінський план перетворення природи, добровільно відбували насамперед свою повинність перед рідною землею.
Кілька років тому новотроїцькі фермери і сільгоспкооперативи зібралися і вирішили відновити два десятки гектарів лісосмуг. Підрахували, що для цього потрібно до 30 тисяч гривень. Чимало. Але ніхто не сказав: «Не дам!».
— Це тільки початок, — якось сказав мені голова райдержадміністрації Петро Збаровський. — Ми готуємо документ на відновлення лісосмуг на 140 гектарах. І дерева будемо садити не у два, а 6-8 рядів — так доцільніше і надійніше.
Приклад гідний для наслідування. Тільки чи знайдуться послідовники…

Василь Піддубняк (Новий день. – № 7 (5054). – 14.02.2013)