Новини. Події

02.02.2022
Результати фотоконкурсу від Центру екологічної інформації
Центр екологічної інформації бібліотеки Гончара радий оголосити про завершення фото-конкурсу до Дня ...

Детальніше...

02.02.2022
Гончарівка роздає подарунки
На початку тижня співробітники Центру екологічної інформації бібліотеки Гончара завітали до Херсонської ...

Детальніше...

30.01.2022
Глядачі Гончарівки у захваті від фільму «Без тями від зброї»
За кілька днів до показу ми довго вагалися, яку ж стрічку обрати. Але фільм "Без тями від зброї" ...

Детальніше...

Всі новини

Голосування
Як Ви ставитесь до бродячих тварин в місті?







Випадкове фото



Всі новини

Жива артерія

26.03.2013

Як-то кажуть, на світі існують місця забуті Богом. І в Україні таких місць безліч. Тільки може ці місця забуті ще й владою, що має піклуватись про проблеми своєї держави. Якщо у містах України ще існує якась цивілізація, то у віддалених районах та селищах соціальні проблеми тільки загострюються. Екологічна ситуація з кожним днем погіршується і не відомо до чого призведе, це прочитується на прикладі Нижньосірогозького району. Зі сльозами на очах мешканці району розповідають про своє виживання, а не про життя. Кажуть, що їхні населені пункти перетворюються на пустелю. Вода у кранах не тече постійно. Місцева ж балка, за рахунок якої поливалися городи, висохла. Життя у селах посушливого степового району трималося саме завдяки їй. Взагалі Херсонська область – одна із найменш забезпечених водою областей України. В окремих районах Херсонської області проблема забезпечення населених пунктів питною та поливною водою – одна з найгостріших у регіоні. Це зокрема такі райони як Високопільський, Нововоронцовський, Новоолександрівський, Бериславський, Горностаївський, Великолепетиський, Великорогачицький та Нижньосірогозький, з якого ми й почали.
Незважаючи на розташування відносно недалеко (до 30 км) від Каховського водосховища, багато степових сіл і селищ не мають води. Чому у північно-східній частині області найменш водозабезпеченим є Нижньосірогозький район? Тому що його гідрологічна мережа представлена переважно сухими балками, подами, які лише навесні трохи живляться тало-дощовими водами. Сама ж Балка починається у північній частині Нижньосірогозького району на межі з Верхньорогачицьким районом Херсонської області та Веселівським районом Запорізької області. Площа водозбору балки – 1200 квадратних кілометри. Має довжину – 65 кілометрів. Це найбільша балка Херсонщини. Характеризується порівняно рівнинним рельєфом, що порушується великою кількістю малих балок та подів.
З 1980 року Сірогозька балка на 47 кілометрів була заповнена дніпровською водою з Верхньорогачицької зрошувальної системи. З 2000 року в районі селищ Нижні Сірогози, Верхні Сірогози та Нижні Торгаї єдина водойма району – Сірогозька балка почала пересихати. Лише після сніжної зими 2009 року та бурхливої весни 2010 року вона стала знову повноводною, але влітку 2011 року – пересохла.
Припинення скидів поливної дніпровської води у балку Великі Сірогози зумовило сильне загострення водно-екологічної ситуації по всій протяжності балки. Мешканці семи населених пунктів, що розташовані вздовж неї, свійська худоба, тваринний і рослинний світ у районі балки залишились без води. Рівні води у ставках різко знизились. Ставки пересохли, або перетворились просто на калюжі. Внаслідок цього загинула риба, зникла рослинність, повсихали дерева у прибережній смузі. Пересохлі ставки покинули водоплавні птахи. Водозабірні споруди і насосні станції місцевих зрошувальних систем припинили роботу. Населення змушене використовувати для поливу питну воду, яка є дорогим ресурсом.
Утім, повернемось до головного питання, чому саме постачання води припинилось? Основною причиною припинення подачі води у Сірогозьку балку є недофінансування Запорізького облводгоспу з державного бюджету на оплату електроенергії використаної для подачі води. Окрім того, зважаючи на те, що водокористування у балці відноситься до категорії використання води на комунально-побутові потреби та зрошення земель, згідно з чинним законодавством, водокористувачі повинні здійснювати плату за воду. Тому подальша подача води у балку може бути відновлена лише за умови відшкодування водокористувачами витрат Управлінню каналів Північно-Рогачицької зрошувальної системи (ПРЗС) на основі трьохсторонніх договорів (Управління каналів ПРЗС, Іванівське МУВГ та водокористувачі). На жаль, через низьку платоспроможність населення, перспектива укладання таких договорів, а головне оплата за цими договорами послуг подачі води, є вкрай проблематичною.
Ще 25 травня, 2012 року, у приміщенні Верхньосірогозької районної селищної ради, за участі голови Нижньосірогозької районної адміністрації Олександра Шилкіна, голови районної ради Володимира Мельничука та начальника Херсонських облводресурсів Єгора Коваленка відбулась нарада, під час якої розглядалися можливі шляхи водозабезпечення балки Великі Сірогози.
А що далі? Поговорили, посперечались та й забули. Виходить, що так, адже, як бачимо, пройшов майже рік, а ніяких зрушень немає. А зменшення населення у районі відбувається не тільки за рахунок природного зменшення, а й від того, що багато людей переїздить у інші, менш депресивні регіони країни. Адже лише балка Великі Сірогози – була єдиною з тих, що перетворилась на штучну річку довжиною 65 кілометрів і перетинала землі шести сільських і селищних рад, проходила по території населених пунктів Нижньосірогозького району, в яких проживає більше 60 відсотків його населення, а створений у ній водогосподарській комплекс слугував для обводнення прилеглих територій, як уже згадувалось, для зрошення земель на водозбірній площі, поливу присадибних ділянок, риборозведення, відпочинку та інших рекреаційних потреб населення, організації об'єктів і територій природно-заповідного фонду. Багато мешканців району поставили на порядок денний своїх першочергових проблем переїзд на проживання до іншої місцевості.
Коли ж будуть не тільки слова, але люди побачать і дії? Напевно Сірогозькому керівництву байдуже, що з красивої місцини, де річка умивала своїми водами довгі та зелені коси верб, не залишилось нічого. Води немає, днище позаростало травою, верби просто позасихали і перетворились на дрова. Зараз тільки й видно ряд пеньків, який рівнесенько тягнеться вздовж берега. Ну що ж, давайте знищувати все навколо себе і скоро будемо жити у пустелі, де не буде нічого живого окрім нас самих, можливо тоді задумаємось про свої вчинки. Та коли б не пізно було!

Тетяна Бойко (Акценти. – № 7 (310). – 20.03.2013)





Екологічний календар