ПІДРУМ’ЯНЕНІ ЩІЧКИ ХВОРОЇ НЕНЬКИ

Слухаючи «бравурні запевнення» і Президента України, і Прем’єр-Міністра, і більшої частини керівників та «фахівців» як центральних органів влади, так і державних адміністрацій обласного та районного рівнів (вертикаль працює…), що настав «переломний час реформування та економічного зростання заради підвищення добробуту людей», і водночас аналізуючи як офіційні, так і оприлюднені у ЗМІ аналітичні матеріали й документи останніх десятиліть щодо реального стану наших «безмежних можливостей «підвищувати, посилювати, розвивати та багатіти на рідній землі і крокувати до европейської спільноти…» – стає і соромно, і лячно… Лячно передовсім з огляду на те, що чекає наших дітей та онуків уже в найближчому майбутньому, вже на кажучи про далеке…

Ось лише кілька аксіом, що стосуються показників соціально-економічного та екологічно-безпекового рівня нашого життя, які начебто всім відомі, але чомусь влада їх приховує, замовчує, іґнорує, приймаючи конкретні стратегічні ухвали:

- ми найбідніша держава Європи;
- ми щороку втрачаємо 500 млн. тон чорноземів і збільшуємо площі деградованих земель сільськогосподарського призначення;
- ми втрачаємо водні ресурси і погіршуємо якість питної води – практично вся Україна (85-87%) п’є не питну, а технічну воду, … і ми досі не маємо державного стандарту на питну воду;
- ми знищуємо ліси і дихаємо брудним повітрям… І саме тому у нас середній вік життя найкоротший у Европі і менший від середньоевропейського на 13-14 років…

А збільшити середній вік життя на один рік – це вберегти від передчасної смерті близько 600 тисяч осіб!!! І все це – сукупно – реальне знущання над своїм народом та його знищення, позаяк без якісної питної води, без родючих земель, без чистого повітря, без належного медичного обслуговування наш народ перебуває в умовах екологічного геноциду…

За цієї ситуації на думку приходить страшне і цинічне порівняння: влада, як лікар-хабарник, своїй рідній онкологічно хворій неньці Україні рум’янить щічки, підфарбовує брови, помадить губи і «дивуючись проявам оздоровлення» та радісно розповідаючи всім про це, просить фінансово підтримати її «для подальшого успішного лікування»…

Мені довелося бути присутнім на зібранні екологів-авторитетів України в Орхуському інформаційно-просвітницькому центрі Міністерства екології та природних ресурсів України на публічному обговоренні проєкту Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року як частини загального плану дій до 2030 року.

Розпочав обговорення вступним словом заступник Міністра Микола Кузьо, що головував на зібранні – він пояснив суть розробленого проекту Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду.

Як з’ясувалося, йдеться про вже розроблений досить об'ємний документ, де узагальнено визначені пріоритети та напрямки дій, але… в ньому майже немає конкретних завдань та роботи місцевого, регіонального та загальнодержавного рівня. Далі слово надали учасникам зібрання – вони вносили-подавали конкретні пропозиції та зауваження…

Отож наразі про дещо – коротко по суті:

А.Данилець, член Громадської Ради при Мінприроди, вказав, що ухвалений екологічний Закон (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом» - авт.) і ті два, що їх заветував Президент України (Закони України «Про оцінку впливу на довкілля» та «Про стратегічну екологічну оцінку» - на сьогодні «рішенням» Верховної Ради від 19 січня навіть не передані в комітети, щоб їх допрацювати… - авт.), але мають бути прийняті під тиском Европейської спільноти, про що обумовлено розширеною угодою між Україною і Европейським Союзом, неоднозначні, оскільки наші Закони не вповні узгоджені з європейськими, бо нема розписаної – щоб поцінувати-оцінити – процедури що таке «добре», а що «погано», і експерти не матимуть унормованих інструментів оцінити.

С.Берзіна – голова Громадської Ради при Мінприроди, наголосила про конечність комплексних заходів: формувати екологічне світобачення в усіх галузях народного господарства, потребу спеціально готувати керівні кадри та утворити постійно чинну мережу моніторингу за станом довкілля, налагодити зворотні зв'язки.

Т.Головко, член Громадської Ради при Мінприроди зазначила, що питання екологічної безпеки — це якість здоров'я і життя людей, що живуть на тих чи тих теренах, також доконечно розробити та зреалізувати концепцію майбутньої школи, враховуючи екологічну безпеку та засади сталого розвитку.

А.Чайка – координатор ініціативної групи «Стоп Канівська ГАЕС», та П.Філь - редактор газети «Екологія і суспільство» звернули увагу на те, що проекти малої гідроенергетики, будівництва колекторів на Дніпрі – застарілі, з минулого, і Європа вже давно від цього відмовилася, рятуючи малі річки. За умов кліматичних змін Україна попадає в розряд проблемних з питань водного забезпечення, а серце України – Дніпро, на те, щоб його врятувати, потребує взагалі формування окремого глобального проекту.

П.Ковальчук, - Інститут водних проблем і меліорації, вказав, що сухі криниці в Україні – явище масове, і цю проблему вже не оминути (але можливі причини цього явища не означив… - авт.).

С.Філіпчук, - інженер-винахідник, розповів про те, що має значну кількість винаходів, технічних рішень, і вони стосуються екологічних проблем, енергозбереження та відновлювальної енергетики - тож доцільно створити фонд підтримки нововведень та їх пропаганди. Його підтримала С.Берзіна, згадавши, що раніше такий фонд був. Їм відповіли, що це прерогатива Мінекономіки…

В.Білокінь, - член Громадської Ради при Мінприроди, М.Яцюк – заступник директора Інституту водних проблем і меліорації, А.Данилець, та А.Чайка категорично заперечили ідею об'єднання структур «екологічного інспектування» у єдине ціле з одноосібним управлінням на обласному рівні, зазначивши високі ризики зловживань за нинішньому стану високо-корумпованого суспільства.

Досить критичний і, як на мене, слушним був виступ представника «Зеленого світу» С.Федоринчика. Він зазначив, що Міністерство екології мало б проаналізувати всі постанови за 25 років своїх попередників, виділити ті, які дали позитивні результати, ті, що призвели до негативних наслідків або ж не дали жодних, і на основі цього аналізу розробляти плани на майбутнє. На сьогодні так склалося, що за 25 років Незалежності кожен новопризначений міністр починає «з чистого листа»… Настав час цю практику припинити.

Я зумисне так деталізував виступи, щоб зрозумілий був дальший, викладений матеріал та його зіставлення з певними позиціями запропонованого нам проекту Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року, а також мого ставлення до нього.

Якби це обговорення відбувалося на підготовчому етапі проекту, воно було б логічне й зрозуміле, але нам запропонували лише надати зауваження і пропозиції, і до того ж, у дуже стислі терміни, позаяк уже за тиждень, приблизно 25 січня, проект мав затверджуватись. Але виступи фахівців-екологів показали, що їх зауваження і пропозиції несуть не уточнювальний за текстом, а принциповий характер, і вказують на передчасність ухвалення проекту та нагальну потребу його переопрацювати, а головне – широко і фахово обговорити…

Я живу в с. Застугна, на околиці Василькова Київської області, і в своїх екологічних оцінках та роздумах, від малого до великого, насамперед маю розповісти про васильківські проблеми, що вельми красномовні і показові, тож, змушують докорінно переглянути наші світоглядні підходи і до дій влади, і зокрема – уряду, і до дій спільноти, і до причин критичного стану.

Надзвичайно знаковою подією, що відбулася у Василькові, стала пожежа на бензосховищі БРСМ позаминулого літа. Всім нам відомі основні організаційно-хронологічні аспекти цього страхіття. Зупинюся на двох, на мій погляд, досить визначальних, аспектах цієї екологічної катастрофи «місцевого значення», в якій, на жаль, відображаються підходи влади до такого роду техногенних негативів і на регіональному, і на загальнодержавному рівні.

Отож, про «класифікацію» події та дії представників влади всіх рівнів ліквідації цієї надзвичайної події та її наслідків, і, по-друге, – визначення рівня їхніх згубно-вбивчих впливів на природу та людину, які, на наше переконання, відтоді практично не зменшились і вкрай небезпечні для життя людини і сьогодні.

Отже, перший аспект – пожежа та дії влади.

За матеріалами ВВС Україна від 05 серпня 2015року.
В Україні такої пожежі не було з 60-х років. Пожежа на нафтобазі БРСМ спалахнула увечері 8 червня. Працівники дві години намагались своїми силами загасити полум'я і це була фатальна помилка. Згаяний час коштував дорого — викликані МНСники приїхали, коли полум'я вже уповні охопило один із резервуарів. Масивний стовп диму, який застилав пів-горизонту, було видно одразу, як перетнути кордон з Києва, у напрямку Одеси. Поодинокі авто їхали вбік Василькова — недалеко від цього міста у Київській області третій день палала нафтобаза. Здавалося б, сюди повинні їхати колони пожежників з Києва, але нашу машину обганяли лише маршрутки на Одесу. Центральні органи влади фактично проігнорували цю біду – не забезпечили особовий склад потрібними матеріалами, щоб погасити пожежу найвищої категорії неподалік столиці, і традиційно віддали її «на відкуп» волонтерів та добровільних формувань.

Нафтобаза не була обладнана навіть елементарними засобами, щоб загасити-притлумити вогонь,, тому полум'я швидко перекинулось на інші резервуари. Вони стали вбухати. З'явилися перші жертви.

Ситуація ставала критична, зважаючи на те, що поряд з пожежею стояли ще одна нафтобаза і склади зі зброєю. Сотні рятувальників приїхали гасити пожежу зі всіх куточків Київщини. Солдатів Нацгвардії прислали, щоб евакуювати боєприпаси.

За добу після початку рятувальної операції стало відомо, що сотні людей, які щохвилини ризикують своїм життям, намагаючись недопустити ще більшої катастрофи, на місці пожежі без елементарного — масок, респіраторів, гарячої їжі і, навіть, без питної води. Волонтери стали бити на сполох. І вже буквально за декілька годин, надвечір, дев’ятого червня, вони спільними зусиллями нагодували рятувальників і привезли їм тисячі масок і респіраторів.

- Коли ми почули про пожежу, то одразу, завдячуючи підприємцям району і громади закупили маски, респіратори та питну воду у пляшках. Власники нафтобази та керівництво МНС перші дні проігнорували природну потребу забезпечити рятувальників — робили все волонтери. Ми привезли сюди вже тисячі пов'язок, вугільних і спеціальних респіраторів. Перший день возили до ночі воду в пляшках, щоб вона закривалася і рятувальники могли носити її з собою, - розповідає активістка Наталя Ібрагімова.

На другий день пожежі влада в особі першого заступника губернатора Київщини Лева Парцхаладзе взагалі переступила межі здорового глузду. Політик звернувся до киян, закликаючи купувати за свій рахунок респіратори та медикаменти і везти їх до обласної клінічної лікарні — закладу, що в принципі має бути забезпечений, державним коштом, стараннями того ж заступника голови Київської області. Волонтери, сумно, згадують візити на місце пожежі високих чиновників. Мер Києва Віталій Кличко приїхав провідати “своїх” київських пожежників, що перші стали гасити вогонь, але його візит закінчився інтерв'ю на тлі полум'я і диму для центральних телеканалів. Матеріальної допомоги від колишнього боксера не дочекались. Таким самим був і візит міністра МВС Арсена Авакова — ні респіраторів, ані навіть води з собою не прихопив. Третього дня на місці, де рятувальники відпочивали, стояла польова кухня від МНС, що чаділа димом і “видавала” чорний чай. Гарячою їжею, водою, молоком, цигарками і навіть морозивом вогнеборців і надалі забезпечувати волонтери.

Хоч як сумно це констатувати, але навіть у такому елементарному питанні як оповістити людей та евакуювати, все вийшло зовсім не так, як належить і потрібно.

Вранці, другого дня, від початку пожежі Президент України Петро Порошенко доручив секретареві РНБО Олександрові Турчинову зорганізувати всі потрібні заходи, щоб убезпечити цивільних жителів та військових в разі потреби — евакуювати, а також постійно інформувати людей про ситуацію.
Ми завітали до села Путрівка, яке накривало димом три дні, і спитали у місцевих, як виконувались доручення Президента. Продавщиню невеличкої крамнички наше питання здивувало.

- Та яка там евакуація? Ходили селом якісь люди з червоними хрестами на спинах і казали втікати. А потім, у нас, дві хати, з яких люди поїхали, мародери пограбували. Хлопці, то скажіть-таки:, що там? Черешню їсти хоч можна, ось донька питає? Бо цього року така гарна вродила, а нам навіть не сказали, що з нею робити? — розповідає Світлана.

Голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко стверджує, що пожежа призвела до забруднення і отруєння середовища токсичними речовинами, що утворюються як прямий продукт згорання. Екологи вважають, що урядові структури або недооцінюють загрози для жителів цих територій через непрофесійність, або ж приховують реальну картину. Зокрема, дослідження районів, прилеглих до нафтобази, засвідчили суттєве перевищення вмісту канцерогенних речовин, які загрожують здоров'ю селян, що поблизу згорілої бази. Критичне перевищення бензопірену: у зразках ґрунту, відібраного при в'їзді в до села Путрівка, перевищення в 1,5 рази, безпосередньо на території згорілої бази — у 26 разів, у піску на майданчику дитсадка “Капітан” - у 4 рази. У пробах води з озер і криниць Путрівки виявлені поліароматичні вуглеводні (ПАВ, бензопірени) у концентрації 1,6 та 1,5 мікрограм на літр. В Україні не нормується допустимість ПАВ у воді, але в країнах ЄС цей допустимий показник становить 0,1, — зауважує еколог. За словами Тетяни Тимочко, Міністерство екології одразу ж після пожежі повідомило, що взяті на обстеження зразки грунту й води не виявили перевищення допустимих норм. Проте зазначила, що фахівці міністерства досліджували нітрати і жорсткість води, «а це не має жодного відношення до згорання нафтопродуктів».

Після першого вибуху один із центральних телеканалів показав козу і гуску сусіднього з пожежею с. Путрівка. Коза стояла ніби добре вимазана мастилом на зразок солідолу сірого кольору, шерсть зовсім не проглядалась. Схожа була і гуска - пір'я не видно, горішня частина дзьоба вдвічі товща. Господарки повимивали тварин всіма можливими миючими засобами і до кінця пожежі тримали в сараях, на вулицю не випускали. Це був випад бензопіренів тільки після вибуху першої ємності, а їх усіх, більших-менших, було аж 15. Уявіть собі масштаби укладених на поверхню отруйних речовин, вони там і по сьогодні, отруюючи вирощувані овочі, фрукти, воду. Місцеві водії мало користувалися послугами БРСМ, знаючи що там бензин «бадяжать», існували ж якісь невідомої природи присадки.

Методами математичного моделювання можна було би зробити оцінку і масштаби забруднень, але й на сьогодні ані власники, ані влада не оприлюднили кількість згорілих продуктів. Профільні спеціалісти оцінили б стан ґрунтів та продуктів харчування, що їх виростили на забруднених територіях, якість води, очисні заходи, комплекс медико-екологічних обстежень населення, насамперед дітей, як найвразливіших до дії забруднень – результат: повна мовчанка, таке враження, що нічого не було. Якщо хтось думає, що вже зійшло півтора року і там усе розсмокталося, – помиляються, бензопірен не летючій, не випарується, малорозчинний у воді, там його може вистачити і на десятки років, і він УБИВАТИМЕ ЖИТТЯ.

Єдиний, хто адекватно відреагував на катастрофу, був колишній Голова СБУ В. Наливайченко, відкривши кримінальну справу за статтею «екоцид» проти одного з екс-замгенпрокурора, який «кришував» злочинну діяльність БРСМ. Далі події розвивались дуже швидко: Наливайченко не вилетів у Вашинґтон через відмову Адміністрації Президента України та повістки, що отримав від Генпрокуратури, де мав виступити у Конгресі, надати докази агресії Росії проти України, обговорити питання боротьби з корупцією і партнерства в сфері безпеки. А вже 18 червня український парламент відправив Голову СБУ В. Наливайченка у відставку за поданням Президента України П.Порошенка.

Досить показові матеріали видавництва INSIDER, проведені через півроку після пожежі.

Чому місцеві жителі бояться за своє здоров'я, а міністерства вдають, що все нормально??? Жителька ближнього до нафтобази села Крячки Наталя Правченко розказала, що одразу після пожежі селяни отримували занадто мало інформації.

«Нам не сказали ЯКІ овочі можна їсти, скільки часу ми не зможемо вирощувати на цій землі врожаї. Були якісь загальні вказівки, місцева санепідемстанція перевірила продукти, сказала, що доладу. Але тут наочно можна побачить, що не все в порядку, продукція, яку ти збираєш, зеленіє і чорніє. Власне ми тут люди не багаті, харчуємося переважно тим, що вирощуємо, те ж саме і продаємо. В перші тижні після пожежі покупців, щоправда, було мало, але сьогодні їх достатньо».

Показова робота установ, що «все контролюють», вони вражають своєю «слухняністю» і коментарів не потребують.

«Цікаво, що зразки овочів з прилеглих до нафтобази територій я не можу здати на аналізи. Лабораторія АПК — прошу взяти проби продуктів, вони відповідають, що обладнання ремонтують. Інститут гігієни — обладнання переоцінюється. Єдина лабораторія, що спочатку погодилась на аналізи — це Інститут екогігієни і токсикології ім. Л.Медведя, проте там одразу відмітили, — не вказувати звідки продукти взяті. Я погодився, бо це був єдиний варіант, однак і досі лабораторія не відповідає на мої листи та дзвінки, – сердечно похитав головою Юрій Береза.

Далі було всього: і створення комісії, і звернення до профільного комітету Верховної Ради, Уряду, Постанова Уряду, аналізи з протилежними результатами, відписки, гора паперів, єдине, чого не було, то це хоч би якихось щонайдрібніших дій на місці. Час іде, а віз і нині там.

Досліджуючи події пожежі на нафтосховищі БРСМ під м. Васильковом, через півтора року після трагедії, доходиш певних висновків:

- проведення аналізів та висновки експертних комісій робилися тенденційно, під адміністративним тиском із найвищих владних кабінетів;
- була не відпрацьована процедура системи дій для непередбачених обставин;
- не реагували на завдану людям шкоду, не інформували їх;
- питання комплексних дій на забруднених територіях на сьогодні влада приховує, отож, воно не повинно бути зняте з порядку денного.

Населення територій, що були під хмарою диму від пожежі, не знає про рівень забруднення, бо він ніколи не вимірювався. Люди, як і колись, обробляють городи, на пасовищах випасають худобу. Вони упосліджені, забуті, покинуті — це неприпустимо. Які думки можуть бути в голові, коли чуєш про повну безпечність, а банка з компотом, з вишнями, має, м'яко кажучи, неприродно дивний вигляд.

Нафтобаза — об'єкт підвищеної небезпеки. Він працював, але є певні ЧОМУ, на які поки що немає відповіді. Хотілося б, звісна річ, щоб це більше ніколи не повторювалось. Сподіватимемось.

Одначе питання лишилися. А саме:
- чому нафтобазу побудували на відстані 100 м від серйозного арсеналу озброєння;
- чому відстані між вертикальними цистернами були менші, ніж передбачено нормативами для баз такого типу, що перешкоджало роботі пожежників;
- чому на базі не було пожежного гідранта, що обов'язково;
- чому, так само, не було спеціального пожежного обладнання та недостатня лімітована кількість піноутворювача.

Коли вже пожежу «прибили», прем'єр-міністр Яценюк заявив, що завдані державі «пожежні» збитки будуть відшкодовані з БРСМ. Чи так, чи ні, повідомлень більше не було. Суми не називались. Громади чекали, що певні відповідні дії будуть і до них. Адже! Забруднені земельні угіддя, пасовиська, криниці. Люди чекали, що територія буде обстежена, її класифікують, нададуть відповідний статус, проведуть комплекс медичних заходів, відновлюваних робіт, а також видадуть загальні рекомендації. А ні –… зась.

Влітку виповниться майже два роки після пожежі. А ніхто, як то кажуть, палець об палець не вдарив і за холодну воду не взявся. Мої намагання зрушити це з місця – з адміністрацією, депутатами, представниками партій, громадськими активістами, медиками, освітянами виявилися примарні. По всьому я нарешті дійшов, на жаль, сумного висновку: український народ, нація… Тут ми трошки поспішаємо, ще «недопрацювали», хоча йдемо в правильному напрямку: гімн вивчили, вишиванки одягнули. Але ми ще населення, люди, що населяють певну територію. З приводу реакції на бездіяльність на забруднених теренах, у мене виникли смислові непорозуміння.

Є Міністерство охорони здоров'я. Я так розумію, що це державна інституція, яка «охоплює всі питання охорони здоров'я» і шкідливий вплив наслідків пожежі також. Одначе жодної реакції не було. Прикро відзначити і повну безпорадність і нуль реагуванння васильківських медиків. Отож, нині абревіатуру МОЗ, а за нею Міністерство охорони здоров'я сприйматиму як три окремі слова: окремо — Міністерство, окремо — охорони, окремо — здоров'я… Чи як?

І насамкінець: власником БРСМ до “честі” екологів, був колишній міністр екології Е.Ставицький, що згодом утік в Ізраїль, ставши недосяжним. Це так, до слова.

Аналогія. От якби ми сіли і обговорювали доцільність заснувати пожежну службу, її структури, функції підрозділів – і стали робити це саме тоді, коли хата горить. Стратегія — це дуже узагальнений документ і він більш потрібний для роботи самого ж Міністерства. Я ж я стою далі, в ланцюжку, і мені більше болить те, як вона наповнюватиметься. Але є одна позиція, де я категорично проти — це об'єднання структур на рівні области, з єдиним керівництвом.

Поясню чому. За останні 25 років у нас з'явився пласт «нужних людей», такі собі «нужники». Як тільки пройде об'єднання з єдиним керівництвом, точно «нужники» влізуть в природоохоронні заповідні території, збудують там свої маєтки, поставлять паркани і верещатимуть, що «приватна власність священна і недоторкана». Такі вони «нужниє люді» і в них якось по-другому не виходить, не можуть, щоб не впертися.

Резюмуючи та зіставляючи з почутим на обговоренні проекту Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року, змушений передусім констатувати: ми й надалі втрачаємо найголовніше – розуміння того, що ми частина природи… А отже: якщо грабуємо природу – грабуємо самі себе. Якщо ми робимо погано природі – то робимо погано собі. Якщо вбиваємо щонайменшу часточку природи – вбиваємо себе…

Але саме цьому ми й не вчимося, і не навчаємо…

І на підсумок. Здоров'я — це найбільша цінність людини і воно напряму пов'язане з екологією. Слід зазначити, що за минулих «совєтських» часів Міністр культури СРСР Фурцева говорила, що або ми один рубль покладемо на культуру або три рублі покладемо на міліцію. Тут культуру треба розуміти ширше — тут і здоров'я, екологія, освіта, молодь і спорт, відношення до людей похилого віку і т.д., аналізуючи тенденції в наших прийнятих ВР державних бюджетах за останні роки — з поліцією все добре. Не дуже ми навчені берегти і власне здоров'я, і наше довкілля. І не дуже вчимося. На центральних телеканалах немає програми екологічного просвітництва, екологія просто не попадає в поле зору і результати плачевні.

Україна поволі перетворюється на суцільний смітник. А це злочин. Байдужість до свого здоров'я, до якості простору, де ти живеш переноситься абсолютно на всі аспекти твого життя – аж до особистих взаємин. Готуючи цей матеріал дійшов до життєвої формули: байдужість помножена на байдужість – це кінець світу.

Я людина пенсійного віку, сформована за «тих» часів, люди мого покоління адаптовані до брехні, газети ми читали між рядками, а дивлячись телевізор, розмірковували: а до чого ж він схиляє. Молоде покоління такої школи не проходило і одразу попадає у вир ще більшої брехні – цинічної, нахабної, підлої. Крутійства в усьому його розмаїтті. Частина молоді, по-людськи, від усього цього стомлюється і виїздить з України. Я не закликаю покидати Україну, бо по всьому світу є свої проблеми, без проблем не буває, але давайте щось разом станемо думати. І нарешті – робити. Бо просто стає страшно жити.

Микола Білоус,
ВГО «Всеукраїнське об'єднання ветеранів» у Національній екологічній раді України 

Джерело - Хвиля Десни