Війна під час війни

01.12.2025

Центр екологічної інформації публікує матеріал правозахисної організації "Екологія Право Людина" (ЕПЛ):

"Можливо, таке співставлення для когось неправомірне. Але паралель неможливо не помітити. Поки воїни, захисники наших земель, стримують орди загарбників з-за північно-східного кордону, на Заході країни захисники наших природних багатств протистоять варварам з вітчизняним паспортом. За законами війни це мародерство. Однак, ці варвари мають неофіційне благословення від влади. Не лише на знищення природних багатств заради комерційних інтересів, але й на фактичну війну проти самих захисників.

Звісно, знищення природних багатств з метою отримати зиск відбувається в Україні повсюдно. Але розмах атаки на Карпати останніми роками є безпрецедентним. Безконтрольна рубка лісу, будівництво гідроелектростанцій на річках і вітрових електростанцій на полонинах, прокладання до них доріг, спорудження туркомплексів – і все це масово, до того ж часто на території природно-заповідних об’єктів чи Смарагдової мережі. Норми закону при цьому ігноруються чи крутійськи обходяться. Бізнес діє у спільному інтересі разом із владою, обласною та місцевою, хоча нахабство свідчить – без підтримки з Печерських пагорбів не обійшлося. Громади, де це все відбувається, переважно сільські, а тому залякані та дезінформовані. Відтак – здебільшого мовчать. Протистоять варварству лише громадські активісти – екологи, науковці, журналісти, юристи, зрідка місцеві жителі. Їх небагато, але вони діють разом. Тому на них відкрито тиснуть – напряму, через медіа та через силові органи. Їм відмовляють у наданні документів, ігнорують заяви, приписують неіснуючі порушення, тягають по судах, звинувачують у смертних гріхах і паплюжать через соцмережі та медіа. Все це тхне совком і схоже на бандитські 90-ті, але відбувається зараз, коли уряд ставить за мету євроінтеграцію, а Президент клянеться у вірності європейським принципам. Коли антикорупційні органи розкривають потужні тіньові схеми масованого розкрадання державних коштів. Коли йде війна за Україну – цивілізовану та демократичну.

І хоч про все це вже пишуть ЗМІ, але маємо долучитися і ми – колеги та однодумці по екологічному руху. Тому беремося детально розповісти про цю боротьбу природоохоронців, війну з ними та роль у цьому місцевих громад. Наші співрозмовники – членкиня ГО «Екосфера» Оксана Станкевич-Волосянчук та журналістка та громадська активістка Олена Мудра. Розпитував Дмитро Іванов (ГО Національний екологічний центр України).

Оксана Станкевич-Волосянчук:

«З початком великомасштабної війни влада зрослася з бізнесом повністю»

Пані Оксано, в яких сферах ви ведете свою громадську роботу? Як ви співпрацюєте з місцевими громадами, наскільки така участь ваша, з вашої точки зору, ефективна?

Оксана Станкевич-Волосянчук (О. С-В.): Я беру участь і в розробці стратегій розвитку, і в розробці якихось інших документів. Взяти участь можна. Питання в тому, наскільки влада прислухається до тих зауважень чи до тих пропозицій. Ось тут вже є проблема. Насправді, в більшості випадків участь малоефективна, тому що якщо влада хоче провести якесь рішення, вона його проведе. Не дивлячись на участь мою чи інших людей, які зацікавлені в рішенні того чи іншого питання. Влада все одно, як правило, проводить свої питання. Захочуть – візьмуть до уваги, не захочуть – не візьмуть. Або навіть якщо пропонуєш якісь формулювання, вони його пропишуть. Але в іншому місці все одно вони своє проштовхнуть.

Чи ви могли б назвати актуальні теми, якими вам доводилося займатися у вас на Закарпатті, в Карпатах?

О. С-В.: Я займаюся питаннями нелегальних рубок. Останнім часом теж займалася питанням будівництва каскаду малих гідроелектростанцій на річці, яка є гідрологічним заказником і об’єктом Смарагдової мережі. І третє, велика історія, це величезний проєкт будівництва півтора гігаватта потужностей вітроелектростанцій на високогір’ї Карпат.

Наскільки вдається впливати на цю ситуацію з рубками?

О. С-В.: Це, фактично, такий більше економічний механізм. Деревина з несертифікованих лісгоспів не може потрапити на європейські ринки. Тобто, деревообробники, які закупають деревину, хочуть закупати деревину з сертифікованих лісгоспів. Ми співпрацюємо з органами сертифікації. Це незалежні, як правило, аудиторські фірми, які працюють трошки не так, як працює наш правоохоронний система. Якщо ми знаходимо різного роду порушення, які свідчать про те, що те чи інше надлісництво ДП «Ліси України» не відповідає вимогам стандарту і своєї сертифікації, то ми пишемо скарги відповідно органам сертифікації. І якщо лісгоспи (тепер це надлісництва), хочуть зберегти сертифікацію, то вони змушені виправляти свої практики. Тому тут трошки легше, бо в принципі є інструмент, який дозволяє дещо впливати на практики, на поведінку. Стосовно інших двох питань, тут дуже важко працювати,

А як складаються стосунки з представниками бізнесу, приватних компаній, які займаються будівництвом?

О. С-В.: Ніяк не складаються стосунки. Бізнес не спілкується, не йде на діалог. Практично ніколи. Ну, які б в тебе не були пропозиції, якщо в них є бажання будувати, вони будуть будувати. Дуже важко працювати, тому що ми бачимо, що якраз з початком великомасштабної війни влада зрослася з бізнесом повністю. І оскільки влада зрослася з бізнесом, то вона і впливає на правоохоронні органи. Навіть при очевидних порушеннях законодавства правоохоронні органи реагують дуже мляво. В свою чергу влада дає зелену дорогу такому недобровісовісному бізнесу і протистояти дуже важко. Фактично всі справи закінчуються судами. Ну, а судова реформа так і не відбулася, як мала відбутися. Це дуже затяжні процеси, справи тривають кілька років. Досить важко і не дуже оптимістично.

Тобто, впливу активістів, вашого впливу і ваших колег на ці процеси немає?

О. С-В.: Якби зовсім не було, то ми би вже зараз мали на річці Тересва 5 або 6 гідроелектростанцій. Але на сьогодні немає жодних, поки що. Але це не означає, що вони там не будуть. Впливати поки що вдається настільки, щоб відтягнути, відтермінувати. Ситуація залишається критичною, вона весь час коливається то в один, то в інший бік.

А стосовно будівництва вітроелектростанцій на полонинах?

О. С-В.: Це взагалі дуже важке питання, тому, що ноги ростуть з Офісу Президента. І тут нам теж вдається впливати, але знову за принципом відтермінування. І тим часом формувати громадську думку. От, власне, тут ми якраз і зіштовхнулися із переслідуваннями, з тиском, з дифамаційними атаками. Тобто, сидять люди, аноніми, які строчать статті, про кожного з нас. Вони розказують неіснуючі історії, розповідають про знайомство з неіснуючими людьми. Все це описують в статтях, опублікують це на сайтах, які не є зареєстрованими офіційно в Україні (можна прослідкувати, хто власник цього сайту). Розганяють все це по соцмережах, знімають відеоролики. Причому, більшість відеороликів згенеровані штучним інтелектом. Все це ставлять на рекламу, це можна бачити в Ютубі, це можна бачити в усіх соцмережах. Це вже який місяць ми переживаємо таку атаку. Більше того, вони на нас пишуть заяви в поліції, неіснуючі люди, яких немає фізично, які розповідають про неіснуючі злочини. І поліція реально, на повному серйозі викликає нас для надання пояснень і так далі. Тобто – терор, тиск. Таким чином на двох з наших активістів подали в суд. Вже два судових засідання провели, з тим, щоб вони витрачали час на те, щоб ходити в суди і доказували, що вони не робили.

Тиск, очевидно, ви описали дуже яскраво. Чи є серйозніші речі, загрози життю? І хто за всім цим стоїть?

О. С-В.: Попереджали, нам передавали, що буде фізичний вплив, але поки що не було. Ця компанія (яка будує вітроелектростанції – ред) максимально робить вигляд, що вона до цього не має жодного стосунку. Хоча все, що відбувається, йде з Перечина – з міста, куди релоковано це підприємство. Всі сліди дифамаційні, цифрові сліди, наприклад, листи, які приходять на поліцію, всі вони приходять зі штампелями з Перечина. Навіть було зафіксовано відеокамерою, хто заходив у відділок поліції, кидав цей лист, але перечинська міська рада відмовила в наданні цього відеозапису.

Які кроки в подальшому ви бачите для себе та ваших однодумців, як ви готові діяти в цій ситуації?

О. С-В.: По трьох людях, на яких найбільше всі атаки відбуваються в цій брудній кампанії – з ними вже працюють юристи. Тобто, є шанс хоча б відокремити когось і подати позов в суд. Ну, і ми будемо звертатись в Комітет з дотримання Орхуської конвенції.

Скажіть, будь ласка, про реакцію навколо вас різних спільнот, громадських організацій, звичайних громадян, які бачать, що відбувається.

О. С-В.: Громадські спільноти вже неодноразово робили публічні заяви на нашу підтримку. В цю кампанію включилося вже дуже багато українських, загальнонаціональних організацій, міжнародних організацій. Фактично вже вся ця історія, вся ця проблема, давно вийшла за рамки області і навіть за рамки України.

Тобто, у вас є підтримка, в тому числі, на міжнародному рівні?

О. С-В.: Так. Що стосується громад. Зрозуміло, що бізнес і влада здатні впливати на громади, від яких залежить те чи інше рішення, або на громадських слуханнях, або просто підтримка, наприклад, на рівні органів місцевого самоврядування, селищних рад, просто людей. Але є села, де є осередки, які повністю підтримують нашу діяльність.

Наскільки ви здатні інформувати навколо себе всі спільноти, громади, про вашу діяльність? Чи вистачає соцмереж? Чи співпрацюють з вами відомі видання?

О. С-В.: Такі завдання ми перед собою ставимо, інструментів чи каналів інформаційних достатньо. Мені здається, що вже немає такого видання, яке ви про це написали. Вже пишуть і національні.

Олена Мудра:

«Нехай правоохоронні органи пояснять: чому злочини проти природи продовжуються?»

Пані Олено, ви, наскільки розумію, поєднуєте діяльність журналістки та громадської активістки? Чому так і які теми для вас важливі?

Олена Мудра (О. М.): Я за освітою екологиня. За спеціальністю не працювала. В 2016-му році познайомилась з громадською організацією «Екосфера», і вже тоді працювала у журналістиці. Робота в громадському секторі, взагалі, присутність у громадському секторі – це те, чого мені не вистачало. Тому в 2017-му році, коли Оксана Станкевич-Волосянчук (ми вже співпрацювали) підкинула кілька кейсів по порушеннях у лісовому господарстві, то в мене вийшло написати розслідування. Потім були теми гідроелектростанції, я почала займатися журналістськими розслідуваннями, пройшла ряд тренінгів. Тобто, знайшла себе у професії журналістки і якби не повномасштабна війна, то я б залишилася на тих позиціях – у нас в Закарпатті був досить чітко сформований громадський сектор, розподілені ролі. Але коли почалась повномасштабна війна, частина цих людей з громадського сектору були мобілізовані або самі пішли на фронт, то довелось переймати на себе трошки роль громадської журналістки. Власне, це участь у цій кампанії по захисту високогір’я українських Карпат від забудови вітряками, вона і є частиною цієї ролі громадської журналістики. Але все, що стосується тиску на громадський сектор, перешкоджання діяльності, переслідувань – воно все рівно є через призму журналістики. Чому я про це наголошую? Тому що навіть зараз у цій кампанії з дифамації, переслідування, очорнення, псування нашої професійної репутації, (і не тільки моєї), мене захищають медіа-юристи як журналістку. А опоненти наші намагаються це перевернути, зробивши з мене активістку. І це важливий момент, тому що, якщо я буду активісткою, то відповідно зникає із оцих переслідувань 171 стаття Кримінального кодексу України, яка кваліфікує саме переслідування журналіста за їхню професійну діяльність. Тобто, якби я не займалася журналістською діяльністю, я би була нецікава нашим опонентам.

Як ви оцінюєте доступ до публічної інформації та загалом взаємодію з органами місцевого самоврядування?

О. М.: Я можу констатувати, що співпраця з органами місцевого самоврядування з 23-го року значно погіршилась. Вона погіршилась вже в 22-му році, але, це стосувалося, наприклад, того, як розпорядники публічної інформації маніпулюють законом про доступ до публічної інформації. Тому, що в законодавчому полі нічого не змінилося, інформація публічна як була доступною, так вона і залишилась. Навіть, якщо її прибрали із сайтів міської ради чи обласної адміністрації в цілях безпеки. Але документи, розпорядження або якісь рішення, сесії і так далі, або навіть схема планування нашої області Закарпатської чи іншої, вона залишилась публічним документом і її можна було отримати за запитом.

Але в 2023 році, коли почались активно компанії з забудовою вітриків, то загальна ситуація погіршилась. Це і ставлення правоохоронних органів до журналістських матеріалів. Наприклад, раніше вони самі, моніторячи соцмережі або онлайн-медіа, могли взяти мій матеріал чи матеріал колег і відкрити за ним провадження. Потім мені писали: от за вашим матеріалом відкрили провадження, ви молодці, що повідомили і так далі. То ситуація змінилась кардинально і навіть на наші звернення по факту матеріалів не було реакції. Тобто, для того, щоб привернути увагу правоохоронних органів до важливих злочинних дій проти природи, треба було звертатись не мені або не місцевій ГО регіонального рівня, а з всеукраїнського рівня. Тобто, на «Екологія-Право-Людина» реагують, на Українську природоохоронну групу або на звернення ще якоїсь організації великої реагують, а на наші вже ні. Причому це одні й ті самі звернення.

Мушу вам сказати, що, наприклад, протягом оцього часу, від початку повномасштабної війни, особисто я якось мало зазнала таких перешкоджань чи якихось погроз або переслідувань – так, загально, я не беру оцю кампанію. Однак, це тому, що просто вдалося за роки напрацювати своє ім’я. І просто опоненти чи ті структури, до яких я зверталась, розуміли, що я знаю як рухатись і куди йти, якщо вони поводять себе незгідно з чинним законодавством. Те ж звернення до уповноваженого і потім складений адміністративний протокол їм не потрібен.

Однак, щодо звичайних активістів, з якими ми працюємо і зараз, то ми фіксуємо переслідування, ми фіксуємо недопуск, ми фіксуємо просто ігнорування запитів на доступ до публічної інформації. І ось це насправді відбувається у громадському секторі. І це дуже недобре, тому що цей запит мушу писати я, щоб на нього відреагували. А, наприклад, активістка в тій же Тур’єреметівській громаді або в Жденіївській громаді, яка теж там виступає за збереження Високогір’я, і хоче надіслати запит в орган місцевого самоврядування за публічною інформацією – їй або відмовляють, або відмовляються реєструвати, або навіть не допускають. Ну, і оці переслідування… Навіть мою заяву по 171 і 182 статті поліція не хотіла вносити до єдиного реєстру.

А чому не хотіла?

О. М.: Я здала заяву в п’ятницю, в них є 24 години на внесення до єдиного реєстру, минуло 22 години, в суботу я зателефонувала в чергову частину, спитала – чи внесено? Мені сказали: ні, тому, що вирішили розглядати за порядком звернення громадян. Довелося зв’язуватися з керівництвом в Києві для того, щоб тут відреагували на цей випадок. І буквально за хвилин 15 чи 20 мені зателефонував керівник поліції області, що не переживайте, все внесено. Що їм заважало внести це до того моменту, коли їм подзвонили з Києва, я не знаю. Ну, тобто, очевидно, що було блокування, але причини не можуть бути так чітко зрозумілі. Однак, я можу припустити, що ці причини пов’язані з причинами бездіяльності поліції у питаннях злочинів і порушень проти природи, до яких причетні вітропарки.

Ми з активістами здавали два клопотання про вжиття заходів забезпечення щодо арешту земельних ділянок полонині Руна, на яких незаконно будують фундаменти під вітряки. Нам відмовили. Ми двічі ходили до прокурора окружної прокуратури на зустріч, він просто пожимав плечами. І потім нам так сказали з Києва, з Генеральної прокуратури – складне питання. Питання курує Банкова і складно, щоб на нього реагували. Тобто, фактично сама прокуратура визнає, що вона знаходиться під впливом і неповносправна приймати самостійне рішення. Однак, це важливе припущення, щоб про нього говорити публічно. Тому, що кейс полонини Руна дуже швидко, можливо, навіть і цього року, перекинеться на гору Гостру і на Верховинський вододільний хребет з вершиною Пікуй. Тобто, підхід по такій самій схемі: почнуть будувати фундаменти під вітряки, які не отримали позитивного екологічного висновку.

І насправді це дуже загрозливо, щоб зараз про це мовчати. Нехай правоохоронні органи пояснять: чому вони не реагують, чому злочини проти природи продовжуються?.

Скажіть, як ви оцнюєте реакцію на це все на місцевому рівні? Наскільки місцеві громади розуміють, що відбувається, наскільки вони поінформовані про ці небезпеки і наскільки вони здатні розуміти цю інформацію і незалежно приймати рішення? Чи вони теж під якимось впливом знаходяться?

О. М.: Ну, є там голови місцевих громад, а є прості люди. Давайте поговоримо спершу про людей, про звичайних. Тут все залежить від громади. І активність громадян більша навколо великих для Закарпаття міст, навколо райцентрів, наприклад, Ужгород, Мукачево, Хуст. Не потрібно забувати також історичні моменти, тому що, наприклад, Хусті – столиця колишньої Карпатської України, це говорить про те, що там живуть люди, у яких є опір за своє. Так само, як і Рахів, теж саме Ясіня. Тому з тими громадами працювати легше в плані освітньому, доносити до них альтернативну інформацію тій, яку їм надають їхні зацікавлені, насправді, органи місцевого самоврядування. Тобто, до тих людей достукатись легше.

І на противагу цьому я можу навести громаду Усть-Чорнянську. Буквально минулого тижня ми вернулися з експедиції до Свидовця. Ходили з колегами із камерами – ми знімаємо там фільм. І люди від нас ховались, вони закривали магазини на ключ всередині села. Тобто, вони не хотіли говорити. А ті, яких ми зустрічали на дорозі, і вони щось нам говорили – це виявлялись або працівники органів місцевого самоврядування, або місцеві депутати, або ті, які ближче до місцевої влади. Те саме, наприклад, у Жденієві. Там якраз готуються ці детальні плани території для будівництва на горі Гострій. І там реально тільки кілька людей, які розуміють, що треба бути небайдужими. Але ці люди там не живуть. Там живуть їхні родини. Тобто, з місцевими від громади до громади насправді важко. І чим вище в гори, тим важче. Тому, що це частина певного менталітету.

Далі, якщо говорити про місцевих депутатів, то тут ситуація трошки інша. В бік меркантильності. Тому що місцеві депутати – це магазини, наприклад. Де земельна ділянка знаходиться у них в оренді, належить органу місцевого самоврядування або, можливо, це якесь приміщення, яке належить органу місцевого самоврядування. Це є вплив. Тобто, оренду під піцерією, під магазином можуть не продовжити, якщо ти не даєш свій голос за ті проєкти, які потрібно голові. Частина депутатів є працівниками органу місцевого самоврядування або вчителями у місцевій школі. На селах в Закарпатті директор школи – це такий, знаєте, тримач електорального кошику, дуже організованого, який голосує так, як треба. Відповідно, і учителі, якщо вони входять в орган місцевого самоврядування, здебільшого голосують так, як потрібно.

Був такий випадок в Тур’їх Реметах: депутат, один з дуже небагатьох, хто послідовно голосує проти будівництва вітряків на полонині Руна, зазнав перевірок у школі, переслідувань. Жорсткіше поводились навіть працівники поліції, коли він приходив на сесію – його обшукували, інших – ні. Тобто, це метод впливу на людей. Наприклад, депутати залежні від тендерів: ремонт доріг, забезпечення продуктів в ту ж школу. Вони годуються з громади і, відповідно, будуть голосувати так, як потрібно. Важко знайти в Україні тендер, з якого не буде відкату – мінімум 10-12%. Навіть, якщо це просто хліб або м’ясо. Є важіль впливу на людину.

І практично на кожного голову, якщо вже переходити до органів місцевого самоврядування. Наприклад, селищний голова Дубового, Дубівської громади. У нього прямо є кілька кримінальних проваджень, які видно через судовий реєстр, бо там йдуть суди за кримінальними статтями. У нього є компанії, які підозрюються у привласненні коштів з ремонту. Справа тягнеться там років 5 чи 6, але їй дуже швидко можуть дати хід. І тому тримають цим органи місцевого самоврядування, тобто, змушують голів просувати оці проєкти, завідомо згубні для природи. Ось Усть-Чорнянська громада, ми там теж записували голову, бо там ж питання і курорту, і вітряків по Свидовцю. І його лякають, що приєднають до цього ж Дубового, бо вони в одній долині, тобто, він втратить громаду.

Скажіть як журналіст, наскільки б ви оцінили рівень поінформованості місцевого населення? Тобто, наскільки екологічні активісти або науковці, експертна спільнота, мають можливості, інформаційні канали донести до місцевих людей інформацію про небезпеки, про необхідність збереження біорізноманіття, збереження цих полонин?

О. М.: Зараз із цим гірше, тому, що експертній думці і правдивим новинам важко конкурувати з соцмережами, особливо з телеграм-каналами і з тіктоками різними. Важко втримати увагу людей. Важко здоровому глузду і експертній думці конкурувати із соцмережами. Це одна частина.

І навіть в цій важкій конкуренції має місце вибиття незалежних медіа. Не журналістів, в першу чергу майданчиків, які є для цих журналістів, вибиття незалежних медіа з інформаційного простору. Приклад – «Закарпаття онлайн», яке десь не менше 40% інформаційного простору Закарпаття тримало. І зараз це місце дуже швидко наповнюється новими медіа, залежними від цих же самих вітропарків, бо вони (підприємство-виробник – ред) перелокувалися сюди з Краматорська, включно з своїми медіа, які їх обслуговували. Я цих слів не боюсь, я не голослівна, бо це досліджувала. YouControl відкриваєте, бачите зв’язки, дуже гарна аналітична система все показує. Плюс питаєте в медійній спільноті, всі-всі знають. Наприклад, з’явились декілька медіа, пов’язаних із закарпатською ОВА, які або дублюють повністю їхні дані прес-служби, або заходять з таким лайтовим контентом – киці, якісь лебеді… І люди на це реагують. Ми будемо бачити, що на вибори вони будуть мати досить велику розкачку, і будуть заполоняти алгоритми соцмереж, на тому і працюють.

Наостанок маю уточнити, яка ситуація зараз з тими обставинами, про які ви вже сказали, про погрози вам, про реєстрацію вашої заяви, що зараз відбувається і які ваші подальші дії? Ну і загалом, як плануєте продовжувати цю роботу?

О. М.: Заява зареєстрована, але кампанія не припинилась. Я можу провести паралелі з 2023 роком, коли я вперше зазнала атаки, але це була одноразова атака, пов’язана з моєю публікацією про нового очільника Держекоінспекції в Закарпатській області. Зараз після подання заяви нічого не припинилось. Навпаки, моменти є наростаючі, чітко пов’язані з моєю активністю як журналістки. Я публікую якісь матеріали – атаки тривають. Щодо мене, щодо Оксани Станкевича Волосянчук і щодо Наталії Майстренко, яка є адвокаткою цієї справи, разом з адвокатами ЕПЛ у справі полонини Руна. Тобто, не зупинилося.

Будемо бачити, як буде працювати поліція, але атаки тривають і мені важливо сказати, що мені трошки легше, бо в мене як у журналіста є кваліфікована і високоякісна юридична допомога. Природозахисники, та ж Оксана Станкевич, науковиця, адвокатка Наталія Майстренко, вони страждають більше, зараз по них теж б’ють і це все розносять ботоферми і це дуже прикро, це дуже неприємно і це впливає. Окрім того, ще є два позови, які кваліфіковані юристами, як слеп-позови (SLAPP — це судові позови, які подаються з метою залякати або змусити замовкнути журналістів, активістів, правозахисників – ред) від вітропарків, вони подані в квітні особисто до мене, до моєї громадської організації. Бо ми написали на сторінці «Закарпаття екологічне», що вітропарки будують вітряки без висновку ОВД, тому що фундамент – це частина вітряка. Один позов і другий, вони вважають, що це неправда, просять компенсацію – по 50 тисяч гривень.

У мене в статті, яка вийшла на «Закарпаття онлайн», написано, що лісові автодороги, які будуються через Свалявське і Ужгородське надлісництва (це в напрямку полонини Рівної, де вже зрубали праліси, де вже дорогу прорубали в напрямку Гори Гострої) вони логістично підходять вітропаркам. І вони маніпулюють, що «Ой, ми не будуємо дорогиІ». А в статті не йдеться, що вони будують дороги, там йдеться, що ці дороги логістично їм підходять. Вітропарки лагодили навіть той міст, який в Жденіївській громаді впав через будівництво цих доріг. Це логічні речі, вони складаються…

Я люблю свою роботу – журналістику. І тема будівництва вітроелектростанцій в наших Карпатах, так само, як і будь-яка екологічна тема, яка становить високий суспільний інтерес – вона вартує уваги. Я буду продовжувати робити свою роботу, а моя робота полягає у висвітленні екологічних злочинів і порушень.

Дякую за цю розмову, бажаю сил у вашій важливій справі!

_______________________________________________________________

Цей текст було підготовлено в рамках проєкту «Підтримка діяльності Української національної платформи ФГС СхП у 2025-2026 р.», який реалізує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї новини є виключною відповідальністю МБО «Екологія-Право-Людина» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу чи Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (http://eap-csf.org.ua/) – це мережа з понад 150 громадських організацій України, що відстоює українські інтереси в рамках Східного партнерства. Платформа є частиною Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (ФГС СхП).

Форум громадянського суспільства Східного партнерства (https://eap-csf.eu/) – унікальна багаторівнева регіональна платформа громадянського суспільства, спрямована на просування європейської інтеграції, сприяння реформам та демократичним перетворенням у шести країнах Східного партнерства – Вірменії, Азербайджані, Білорусі, Грузії, Молдові та Україні. Будучи громадським елементом СхП, ФГС СхП намагається посилити громадянське суспільство у регіоні, підвищити рівень плюралізму у публічному дискурсі та політиці шляхом сприяння демократії участі та фундаментальних свобод. ФГС СхП – це позапартійна доброчесна неурядова організація.