Предместніков О.Г.

Кандидат юридичних наук, начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області

Сучасна екологічна ситуація на Херсонщині та можливі шляхи розв'язання проблемних питань.

На екологічних мапах початку 90-х років XX століття значна територія Херсонщини визначена як зона екологічного лиха. Підставами для таких висновків стали процеси, які набули широкого розмаху внаслідок суцільного розорювання степів, зарегулювання нижньої течії Дніпра Каховською греблею, будівництва двох найбільших у Європі зрошувальних систем і формування на їх основі інтенсивного землеробства, накопичення побутового сміття, розвитку нафтопереробної і хімічної промисловості як у межах області, так і на суміжних з нею територіях і, особливо, Північно-Кримського промислового вузла Автономної республіки Крим. Накопичення проблемних питань відбувалося на протязі десятків років і перейшло в кризову фазу саме в час економічного спаду України і регіону зокрема.

Останні 15 років виявилися найбільш складними, оскільки в умовах зміни суспільно-економічного ладу в країні були порушені, а в ряді випадків зруйновані механізми забезпечення роботи систем зрошення, вертикального дренажу, водоочищення, уловлення газопилових фракцій, утилізації відходів тощо. Відбулося руйнування десятків агрохімічних складів, накопичення неліквідних отрутохімікатів. Зміни в навколишньому середовищі не забарилися з впливом на стан здоров'я населення, що відбилося на зростанні смертності, зниженні народжуваності, міграції продуктивних сил за межі регіону. При цьому практично відсутній об'єктивний аналіз ситуації, а тим більше пошук реальних шляхів виходу з кризи, що набула значних масштабів.
Сьогодні ми пропонуємо розгляд окремих, найбільш актуальних сторін накопичених проблем 

Незважаючи на наявність найбільшої водної артерії країни, на півдні материкової частини, особливо на Лівобережжі Херсонщини, через незначну кількість опадів (350-400 мм на рік) здавна існує дефіцит вологи. Розв'язуючи цю проблему в межах гідротехніки сучасних Херсонської і Запорізької областей та АР Крим, шляхом використання з кінця XIX століття артезіанських вод, а з 50-х років та середини 70-х XX століття будівництвом Північно-Кримської та Каховської зрошувальних систем, люди докорінно змінили водний баланс на площі в 1,5 млн. гектарів. Третина цього зрошення припадає саме на Херсонську область. Зрошення, забезпечуючи стабільність і високу продуктивність агроекосистем, суттєво активізувало накопичену останніми тисячоліттями енергію гумусу.

Переваги зрошуваного землеробства над суходольним в південному степовому регіоні були настільки очевидні, що протягом десятків років цей напрям став головним у розвитку аграрного сектору економіки, який на певний час затьмарив екологічні наслідки, котрі воно викликає. Але вже на початку 70-х років з'явилися публікації про необхідність адаптивного землеробства і паралельної розробки заходів із нівелювання негативної дії вказаного чинника. Втрати гумусу за ЗО років у два і більше разів на більшості зрошуваних полів регіону, в порівнянні з часом його накопичення, є катастрофічним наслідком такого господарювання. Особливо цей процес прискорився з другої половини 90-х років і продовжується дотепер, коли поля залишилися без внесення органічних і мінеральних добрив. Тобто, землеробство стало ще більш виснажливим, що спричиняє значні втрати не тільки для агроценозів, але навіть і для територій, які, вочевидь, доведеться залишити для природної ренатуралізації. Широкомасштабне зрошення викликало послідовну низку інших змін ґрунтоутворюючого, водообмінного і геоморфологічного характеру: засолення ґрунтів, підняття рівня ґрунтових вод у неогеновому горизонті, депресивні просідання паралельної розробки заходів із нівелювання негативної дії вказаного чинника.

Втрати гумусу за ЗО років у два і більше разів на більшості зрошуваних полів регіону, в порівнянні з часом його накопичення, є катастрофічним наслідком такого господарювання. Особливо цей процес прискорився з другої половини 90-х років і продовжується дотепер, коли поля залишилися без внесення органічних і мінеральних добрив. Тобто, землеробство стало ще більш виснажливим, що спричиняє значні втрати не тільки для агроценозів, але навіть і для територій, які, вочевидь, доведеться залишити для природної ренатуралізації. Широкомасштабне зрошення викликало послідовну низку інших змін ґрунтоутворюючого, водообмінного і геоморфологічного характеру: засолення ґрунтів, підняття рівня ґрунтових вод у неогеновому горизонті, депресивні просідання лесових відкладень і зміни у нанорельєфі. Із кінця XIX століття основним джерелом постачання питної води населенню Лівобережної частини Дніпра і для цілей місцевого зрошення було використання артезіанських вод понт-меотис-верхньосарматського водоносного горизонту. Але по мірі його розвитку відбулося порушення технології експлуатації артезіанських свердловин. Аналіз водогосподарчих документів середини XX сторіччя показує, що вода розвіданих родовищ Дніпровсько-Молочнянського межиріччя ще мала мінералізацію від 246 до 854 мг/л з тенденцією збільшення в напрямку на схід [2]. Не рекомендувалося використовувати родовища з вмістом сухого залишку вище 1000 мг/л. На практиці ця вимога не виконувалася, як не були дотримані технології спорудження і експлуатації свердловин.
 

Звертаючи увагу на покинуті свердловини (а їх частка складає 30%), слід зазначити, що вони несуть загрозу чистоті водоносних горизонтів, оскільки розміщені здебільшого поблизу колишніх тваринницьких ферм. У Каланчацькому, Чаплинському, Новотроїцькому районах на таких свердловинах відсутні обсадні труби і тампонування. Тому, при подальшому насиченні пліоценових пісків ґрунтовими водами, що фільтруються із зрошуваних полів, змішування горизонтів цілком можливе. Додатковий напір в понтичних вапняках, який утворився після спорудження Каховського водосховища та магістральних каналів, а також відбір води з окремих свердловин понад встановленого ліміту посилюють ерозію в робочих зонах свердловин, викликають утворення підземних каверн, обвалів і виносу вапнякового матеріалу, що відображається на якісних показниках води. Ця теза підтверджується результатами останніх досліджень одного з найстаріших родовищ прісних вод - Асканійського. Так, при детальній розвідці у 1960-1962 рр. в районі смт. Асканія-Нова загальна мінералізація понт-меотис-верхньосарматського горизонту водоносного комплексу становила 0,9 мг/л. На початок 2004 року сухий залишок в експлуатаційних свердловинах досягає 1,11-2,77 г/л. Подібна тенденція простежується в межах міста Херсон, де експлуатуються 354 свердловини. За даними Тюреміної В.Г., Бруяко А.В., майже у 30% свердловин, які забезпечують водопостачання міста, мінералізація сягнула 1,6 - 4,8 г/л.

Перед будівництвом каналів вздовж Сивашу було збудовано десятки контрольних свердловин, з яких тепер б'ють фонтани води різного хімічного складу: від прісних до солоних і сірководневих. Прісні води нерідко використовуються для заповнення риборозвідних ставків без контролю за обсягами взятої води та сплати за спеціальне водокористування. Солоні та гірко-солоні водотоки, як правило, стікають до Сивашу. На порядку денному постає питання визначення господарів цих свердловин і приведення їх до належного стану, консервації чи тампонуван¬ня. Критично аналізуючи статистичний матеріал, необхідно визнати, що відображені офіційні статистичні показники в основному відповідають наявності і стану тих свердловин, які були збудовані до початку 90-х років. Але із середини 90-х років з'явилися незаконно пробурені свердловини. Такі випадки відмічені в Чаплинському, Новотроїцькому, Каланчацькому, Голопристанському районах, а також приміських зонах Херсона, Каховки та Нової Каховки. Враховуючи недотримання правил спорудження, розміщення, вимог санітарних норм, такі свердловини також несуть загрозу населенню забрудненням водоносних горизонтів.
 

Проблема забезпечення населення питною водою буде далі загострюватись. Тим більше, що тенденція до збільшення водозабору підземних вод знову змістилася в бік зростання. Тому в перспективі її необхідно буде вирішувати шляхом пошуку і спорудження систем доочищення води, оскільки понт-меотис-верхньосарматський водоносний горизонт вичерпав свій ресурс. Масштабні обсяги водозабору з Каховського водосховища докорінно змінили динаміку водного режиму на нижньому б'єфі Каховської греблі, що суттєво вплинуло на іхтіофауну і динаміку дельтових процесів у пониззі Дніпра. Незважаючи на затверджену Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, відчутних змін тут не спостерігається. Виділені кошти обласного і загальнодержавного бюджету використовуються для ліквідації критичних ситуацій з питною водою в населених пунктах області, але не можуть змінити ситуацію.
Водночас, перекачування значних об'ємів води магістральними каналами і екологічні наслідки обводнення колишніх суходолів мають неоднозначну оцінку. Спорудження, експлуатація і належне утримання канального господарства є надзвичайно затратним процесом. Якщо додати до цього витрати на подолання екологічних змін, то доцільність прокачування води у таких обсягах викликає великий сумнів. Аналіз статистичних даних показує, що водні ресурси управлінням водного господарства області використовуються в залежності від особливостей року і платіжної спроможності господарств. І ця частка може складати лише дві третіх від обсягів води, яку забирають з Дніпра управління магістральних каналів.
Третя. частина вилучених із Дніпра водних ресурсів йде на фільтрацію або просто скидається, як це робиться щорічно з Північно-Кримської зрошувальної системи у Чорне море.
 

Не менш важливою в зоні зрошуваного землеробства на півдні області стала проблема вторинного осолонцювання ґрунтів у зв'язку з недотриманням технології зрошення, вибіркового його застосування і припинення вертикального дренажу, що супроводжується накопиченням токсичних солей магнію. В той же час, на окремих ділянках у Скадовському районі, навпаки, через роботу дренажних систем спостерігається підтягування чорноморської води у прісні водоносні горизонти. В результаті капілярного підйому солей з нижніх горизонтів посилюються процеси осолонцювання ґрунто¬вого покриву. Тобто, має місце синергічний вплив факторів, який вимагає подальшої оцінки і прогнозування розвитку подій. На перелічені чинники нашаровуються інші, також пов'язані із спорудженими зрошувальними системами. Магістральні канали розташовані таким чином, що в межах Херсонської області вони перетинають більшість водозбірних балок її лівобережної частини. У роки з підвищеною кількістю опадів (1986, 1997-1998) природний стік поверхневих вод зупинився саме перед цими спорудами та їх мережею. Насиченість водоносних горизонтів у пліоценових пісках, куди фільтруються надлишки води від зрошення, досягала критичної межі, і на поверхні утворювалися озера, які ліквідовувалися лише за втручання сил МНС. Простежувалося підмочування лесового горизонту і, як наслідок, порушення стійкості четвертинних відкладів, просідання фундаментів житлових будинків та їх руйнування в Каланчацькому, Скадовському, Чаплинському та інших районах. Вирішення цих питань вимагає значних капітальних вкладень для реконструкції діючих магістральних та розподільчих каналів, встановлення водоводів під іригаційними системами, відновлення систем вертикального дренажу, впровадження економічних систем зрошення, перш за все краплинного. Це стосується, передусім, всієї Північно-Кримської зрошувальної системи, оскільки її експлуатація протягом півстоліття докорінно змінила процеси водообмінуі ґрунтоутворення на всьому проміжку від Перекопу до Олешківських пісків. 

Незважаючи на велику кількість рекомендацій, рішень, звернень, це питання зайшло у глухий кут, вихід з якого можливий лише при формуванні довгострокової стратегії водокористування в умовах півдня України, коригування вже прийнятих програм та фінансового їх забезпечення. В умовах нестабільної економіки її розв'язання найближчим часом є проблематичним.
З огляду на важливість для економіки області розвитку рекреаційної та санаторно-курортної сфери не менш важливим є питання очищення використаних комунальних вод. Загальні обсяги скиду забруднених вод за останні роки стабілізувалися. Така ситуація пов'язана із зменшенням обсягів водозабору в порівнянні з 90-ми роками та у зв'язку із введенням лімітів використання і системи плати за спеціальне водокористування.
Разом з тим, стан очисних споруд, їх технологічна оснащеність не можуть не викликати тривоги. Особливо це стосується найбільших промислових центрів області. На Херсон припадає половина всіх скидів вод, що проходять через очисні споруди області. Більшість сільських населених пунктів їх зовсім не мають. Децентралізація виробництва тваринницької продукції, руйнування великих комплексів призвели до формування нових невеликих осередків стихійного забруднення, які не знаходяться на обліку. 

В області протягом десятків років йшло накопичення твердих відходів, сумарні запаси яких складають 5944,0492 тисяч тон. їх полігони були узаконені лише в обласному центрі, декількох містах та районних центрах. В останні роки здійснено заходи щодо виділення територій і належного оформлення полігонів в населених пунктах чисельністю в тисячу і більше осіб. Однак, звалища твердих відходів здебільшого мають відкритий характер, не обваловані, значна частина побутового сміття розвіюється вітром на суміжні території. Вирішити це питання можна лише завдяки спорудженню сміттєпереробних заводів, яких в області поки немає.
У спадщину від радянського періоду на територіях колишніх колективних господарств залишилися зруйновані склади засобів для боротьби із шкідниками полів. Проведена в другій половині 1990-х років кампанія з консервації отрутохімікатів у ряді випадків мала декларативний характер. Склади списали і зняли з обліку. В окремих місцях, як наприклад у Каланчацькому районі, створили так звані централізовані сховища з "довговічними контейнерами", які почали виходити з ладу вже через 10 років після завантаження в них хімікатів. Подекуди на місці колишніх складів залишилися ледь загорнуті землею могильники, як напри¬клад, біля с. Хрестівка Чаплинського району, з яких при випаданні опадів просочуються рештки мінеральних добрив та отрутохімікатів. Тому офіційні дані відображають наявність діючих складів, на які господарствами отримано дозволи для зберігання хімічних речовин захисту рослин. З огляду на те, що згадана кампанія не вирішила питання належного зберігання і захоронення неліквідних хімічних добрив та отрутохімікатів, а в ряді випадків посприяла їх приховуванню і захороненню з порушенням санітарних нормативів, слід повернутись до його вирішення.
Перш за все, необхідно перевірити всі місця колишнього розташування агрохімічних складів і скласти реальне уявлення щодо стану цих територій, визначити реальні обсяги проведення заходів з їх довгострокового зберігання та утилізації.

Незважаючи на порівняно менший обсяг промислового виробництва, ніж у суміжних областях, Херсонщина піддається забрудненню газопиловими викидами підприємств і, насамперед, хімічної промисловості. Найбільші підприємства нафтохімічної промисловості зосереджені в Херсоні, а із суміжних територій забруднення хімічними речовинами додає Північно-Кримський промисловий вузол. Найближче джерело такого забруднення - акціонерна компанія "Кримський титан" на межі Херсонської області і АР Крим. Напрямки розповсюдження газопилових викидів з цього підприємства, розраховані у зворотній пропорції до рози вітрів, показують, що на територію Херсонщини їх припадає до 40%. Решта розпилюється над Кримом. Але значна доля забрудненого повітря переноситься саме на Скадовське узбережжя та острів Джарилгач. Цей висновок доцільно використовувати при аргументації відрахувань на охорону навколишнього середовища і оздоровлення населення прилеглих до АК "Кримський титан" територій Херсонщини.

Одним з позитивних чинників, які можуть впливати на екологічне оздоровлення області, є підвищення частини території об'єктів природно-заповідного фонду місцевого, загальнодержавного і міжнародного значення. В разі реалізації їх перспективного розвитку Херсонщина найближчим часом буде посідати провідне місце в системі природоохорони. Найбільш важливим є прийняття рішення про розбудову двох національних парків: Нижньодніпровського та парку "Олешківські піски", що може суттєво вплинути як на збереження екосистем, прилеглих до нижньої течії Дніпра, так і на підвищення рекреаційного потенціалу області. Зазначимо, що зараз недостатньо вико¬ристовується потенціал Азово-Сиваського національного парку, на базі якого притаманна національним паркам інфраструктура не розгорнута. Чорноморський біосферний заповідник традиційно працює в режимі природного заповідника і лише на базі біосферного заповідника "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна УААН із середини 90-х років розпочалося відновлення масштабної еколого-виховної роботи, якою 2007 року було охоплено 86 тисяч відвідувачів. Враховуючи, що території об'єктів природно-заповідного фонду в своїй більшості стикаються з освоєними людиною територіями і піддаються суттєвому впливу з її боку, без належно поставленої еколого-виховної роботи, роз'яснення необхідності кластерного збереження осередків природи, розуміння населенням доцільності створення екологічних локальних, міжрегіональних і національних коридорів, питання про збереження біологічного різноманіття може залишитися на рівні бажань. Тому цей напрям є особливо важливим при формуванні програм роботи з екологічного виховання населення на всіх рівнях, яку можуть і повинні здійснювати носії інформації - штатні працівники об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного і міжнародного значення.

Висновки

Останні півстоліття Херсонщина була полігоном для реалізації крупних народногосподарських проектів, які докорінно змінили її природу на більшості території. Вирішення екологічних проблем, що накопичилися в результаті стратегічних помилок при розбудові найбільших у Європі зрошувальних систем, спорудження підприємств хімічної промисловості поряд із зонами рекреаційного і природоохоронного призначення, накопичення неліквідних засобів боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур лежать у площині загальнодержавних питань, які можуть бути розв'язані за умови значних капіталовкладень.
На даному етапі розвитку української держави та формування нових соціально-економічних відносин на прикладі області ми бачимо, що, незважаючи на існування національних програм з охорони навколишнього середовища, які мають пряме відношення до Херсонщини, суттєвого покращення екологічної ситуації не досягнуто. Мова може йти лише про здійснення заходів для зменшення чи стабілізації негативного впливу, оскільки реального виділення коштів для їх масштабного втілення не відбулося і його очікування у найближчі роки є проблематичним.

Найбільш стратегічно важливим є впорядкування системи водокористування, наслідки якого вже набули критичного характеру. Має здійснюватися поступове зменшення обсягів водозабору із Каховського водосховища, зменшення обсягів використання для цілей сільського господарства та хімічної промисловості, ощадливе використання артезіанських вод, впровадження систем доочистки питної води.
Доцільно провести тотальну інвентаризацію місць розташування колишніх складів хімічних засобів боротьби з шкідниками сільського господарства та мінеральних добрив, визначити реальний стан забрудненості територій в зоні їх розташування та спланувати необхідні заходи з утилізації залишків.
Для відновлення і раціонального викорис¬тання природно-рекреаційного потенціалу доцільно ввести обмеження на подальшу забудову прибережних територій, здійснити якомога швидше узаконення формування двох національних парків.
Подальша якість навколишнього середовища Херсонщини буде визначатись ставленням місцевого населення до збереження осередків природи, яке необхідно формувати шляхом суттєвого покращення еколого-виховної роботи на базі діючих та новостворених об'єктів природно-заповідного фонду, перш за все національних природних парків.

Екологічний бюлетень.- Херсон.- 2009.- №1.