Гадюка степова (гадюка степная)

Невелика отруйна змія, загальна довжина якої не перевищує 50 — 60 см. Верхня частина тіла сіра або світло-бура з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта та нечіткими плямами вздовж боків. Від усіх інших змій фауни України гадюки степова та звичайна зовні відрізняються формою голови (вона списоподібно розширена дозаду), відносно товстим, незграбним тулубом та куцим хвостом. Змії родини вужевих мають порівняно з гадюками струнке тіло і тонкий довгий хвіст. Поширена в основному в степовій зоні Європи та західної частини Азії від Балкан до Монгольського Алтаю, на південь до Туреччини та Північного Ірану. В СРСР зустрічається у південних районах лісостепової зони та в степовій зоні європейської частини, у степових районах Кавказу, Казахстану та Середньої Азії. На Україні була поширена по всій степовій зоні, а також заходила місцями у Лісостеп аж до Києва та у передгір'я Криму. Тепер у багатьох районах вид зник: на Правобережній Україні практично не зустрічається, майже відсутній у Дніпропетровській та Запорізькій областях. На решті території трапляється спорадично, поодинокими особинами, зате мешкає в усіх степових заповідниках України.
Гадюка степова населяє цілинний різнотравно-злаковий, злаковий та полиновий степ, піски із степовою рослинністю, менше — кам'янисті схили горбів та балок, лісові галявини, лісосмуги. У Чорноморському заповіднику чисельність змії на різних ділянках становить від 0,5 до 4 особин на 1 км маршруту, або 2—8 екземплярів на 1 га, а на о. Орлів досягає 10—25 особин на 1 га. Висока чисельність гадюки відмічена також на островах Чурюк і Куюк-Тук на Сиваші (Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство) та у Кам'яних Могилах (філія Українського степового заповідника). В Асканії-Новій, Стрільцівському та Хомутівському степу чисельність виду становить 0,2—2 екземпляри на 1 км маршруту, в інших заповідниках та поза ними вона ще нижча.
Гадюки степові на півдні України прокидаються навесні раніше від усіх інших плазунів — у березні і навіть у кінці лютого. Під час відлиг їх можна зустріти на поверхні й серед зими. У квітні відбувається спаровування. Самці перед цим линяють і стають яскравими, блискучими. Вони активно розшукують самок протягом дня і в цей період найчастіше потрапляють на очі. Влітку гадюки ведуть більш потаємний спосіб життя і активні вранці та ввечері. Вдень і на ніч вони ховаються у нори гризунів, заповзають під каміння, у кущі. В кінці липня — у серпні самки народжують від 4 до 20 живих, здатних до самостійно¬го життя дітей. У листопаді ховаються на зимівлю у нори, під фундаменти будівель тощо, де іноді збирається велика кількість гадюк та інших змій.
Пересуваються гадюки, на відміну від полозів, поволі, набагато гірше за них лазять по деревах та кущах. Весною гадюки степові живляться дрібними гризунами (полівками, мишами), а також ящірками (прудкою, піщаною, зеленою) . Влітку та восени майже повністю переходять на живлення сараною та кониками. На о. Орлів умови існування степових гадюк специфічні, в результаті чого створилася своєрідна популяція цього виду. У квітні та липні—жовтні гадюки живляться тут виключно ящірками прудкими та полівками звичайними. У травні — червні змії переходять на більш легку здобич — пташенят та яйця крячків, мартинів, куликів і качок, які у величезній кількості присутні на острові. Гадюки степові на о. Орлів мають найбільші для виду розміри тіла (загальна довжина до 75—80 см) і найвищу плодючість (до 25—28 малят). Оскільки птахи, які знищуються зміями, є звичайними і численними видами, а орлівська популяція гадюки степової унікальна, єдина в світі й невелика за чисельністю, то вона вважається окрасою Чорноморського заповідника і ретельно охороняється.
Хоча загальна чисельність гадюки степової вища, ніж інших видів змій, занесених до Червоної книги Української РСР, але вона невпинно знижується, і в недалекому майбутньому цей вид поза межами заповідників зникне. Враховуючи таку тенденцію, а також надзвичайну цінність виду для медицини та фармацевтичної промисловості, гадюка степова занесена до Червоної книги Української РСР. До зникнення виду на незаповідних територіях України приведе освоєння людиною останніх цілинних ділянок Степу (розорювання, засаджування лісом, надмірне випасання худоби, добування корисних копалин, забудова, меліоративні роботи тощо), а також знищення гадюк необізнаними людьми із почуття страху та огиди до них. Тому основними заходами по охороні цього виду є створення нових заповідників і широке роз'яснення серед населення.

Джерела інформації: Тварини Червоної книги.- К.- 1990.