Благополучна планида огара

Співробітники біосферного заповідника «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна відвернули загрозу зникнення рудої качки (огара), занесеної до Червоної книги.
О цій сонній (ні осінь, ні зима!) порі у пернатому царстві все ж відносне затишшя. Відносне, бо якщо прислухатися, то зима в степу – наче й не зима. Не встиг досвіток «очі протерти», як звідкись почулося характерне глухе крякання. А після крякання ще характерніше: «куау...»
– Огар! – говорить, розвіюючи сумніви, директор «Асканії-Нової», відомий у світі орнітолог Віктор Гавриленко. Рудих качок, правда, нині небагато. А от минулої осені на ставках заповідника скупчувалося до 7,5 тисячі (!) огарів. Перепочивши, більшість із пернатих взяла курс на «зимові квартири» – до Чорноморського узбережжя Болгарії і Румунії, на Середземномор'я, у Південну Азію і Африку. Деякі від міграції відмовилися. Глобальне потепління? Не виключено: огарям видніше.
Навіть не віриться, що ще якихось півтора-два десятиліття тому і ці нечисленні тоді рідкісні птахи могли канути у безвість, хоч їх «ретельно охороняли» на берегах морів, солоних озер і лиманів...
Директор всесвітньо відомого заповідника Віктор Гавриленко не приховує: «Асканія-Нова» зробила колосальний внесок у збереження цього виду птахів і відновлення його популяції на території України. Цей вид справді зникав – залишалося всього близько 32 пар огарів. Завдяки передусім нашим попередникам, які, починаючи ще з 1970-х років, щороку випускали 300-400 особин огарів у дику природу. І вже торік ми спостерігали найбільше у нинішньому тисячолітті скупчення цих птахів в період осінньої міграції. Багато качок і зараз, у період зимівлі.
З'ясувалося, що всі ці красиві червонокнижні птахи виведені практично на території України, а точніше – у спасенній Асканії-Новій.
– Можливо, частина їх залетіла і з сусідньої Росії, – говорить Віктор Семенович, людина, залюблена у дику природу, у птаство не з чиновницької принуки. Бо ж саме за директорування Гавриленка огарі відчули не глобальне потепління, тепло людських душ. І щасливо директорові заповідника від того, що має безпосереднє відношення до відродження пташиного розмаїття:
– За схемою розповсюдження цих птахів ми бачимо, що вони відновлюються у межах минулого ареалу – зокрема на території Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Полтавської, Донецької, Луганської областей. А навколо біосферного заповідника сформувалося потужне ядро – це сама «Асканія-Нова», все Присивашшя, окреме поселення є на Каховському водосховищі. Ми віримо у те, що цей вид птахів через певний час буде навіть вилучений із Червоної книги України.
– Мабуть, загроза зникнення обходить птаство стороною...
Співрозмовник заперечливо хитає головою:
– Загроза зникнення є. І її ми бачимо навіть по таких звичайних птахах, як-от крижень. Якщо у 1990-х роках крижнів у нас зимувало близько 16 тисяч особин, то зараз 3-3,5 тисячі, не більше.
– Повернемось до теми глобального потепління. Як відбивається воно на пернатих?
– За 30 останніх років у Асканії-Новій підвищення середньорічної температури становить 0,8 градуса. Тому на зимівлю залишається ціла низка птахів, які раніше відлітали у теплі краї. У нас нині навіть журавлі зимують! А глобальне потепління – досить серйозна проблема, яка, безумовно, призведе до зміщення фенофаз птахів. Чим це загрожує? У разі раптового похолодання мікро-популяції птахів, які сформувалися, просто зникнуть. Одначе трагедії з цього робити не слід, оскільки у природі були вже значні катаклізми, в результаті яких одні види птахів зникали, інші з'являлися. Це, повторюю, природні процеси. Просто зараз вони прискорилися. І тривогу все ж це викликає: температурний резерв, який відділяє нас від глобальних змін, становить нині всього 5 градусів.
А тим часом у степу, перетягнутому перевеслами туманців, розвиднилося. Вже навіть сонечко несміливо визирнуло. Ще дужче почулося глухе крякання птиць, яким, на думку директора біосферного заповідника «Асканія-Нова» Віктора Гавриленка, «зимувати» у Червоній книзі залишилося недовго: огар повернувся до нас із найнебезпечнішого на планеті вирію – агресивної цивілізації.

Василь Піддубняк (Новий день. - №5 (4999). – 26.01.2012)