Диво степове, Асканія!

23-25 травня Україна відзначатиме 125-у річницю з дня заснування всесвітньо відомого біосферного заповідника державного значення та дендрологічного парку «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна. У рамках ювілейних заходів – проведення розширеної вченої ради та урочисте засідання, на яке прибудуть видатні вчені-дендрологи, паркознавці, члени Президії НААНУ, представники Міністерства природних ресурсів України, Національного комітету ЮНЕСКО з програми «Людина і біосфера», виступи художніх колективів.
Одним із найавторитетніших літописців заповідника є його колишній директор, автор кількох путівників, кандидат сільськогосподарських наук Михайло Курдюк. На робочому столі відомого в Україні вченого-дендролога – рукопис документальної повісті «Подорож у Скіфію».
У новому творі Михайло Григорович як справжній патріот рідної землі не лише оспівує єдиний у Європі нерозплужений степ, воздаючи хвалу його творцям, а й порушує важливі загальнодержавні проблеми.
– Михайле Григоровичу, багатьох наших земляків, зокрема читачів «НД», цікавить: що ж означає це слово – «асканія»?
– Однозначно тут не відповіси. У перекладі з латинської: «щасливий», «багатий», «чудовий», «прекрасний», з грецької «сакос» – шкіряний міх для
зберігання речей.
Асканієм у грецькій міфології звали сина Енея, Асканією – розкішний маєток римського патриція Юлія Цезаря. Милозвучним словом названі також острів у Греції, красиве озеро у Туреччині, кавказький водопад, місцевість на Кавказі,
де добувають відомі асканські глини. Поблизу Кутаїсі знаходиться село Аскані, населене гурійцями. А ще «Асканія-Верке» – завод у Німеччині.
У місті Вадуц, столиці князівства Ліхтенштейн, де нині живе племінник засновника заповідника Е.О. Фальц-Фейн, уродженець села Гаврилівки Нововоронцовського району, є вілла «Асканія-Нова». Назва ж заповідника походить від місцевості Асканія у Німеччині. Це недалеко від міста Ашерлебен. Колишня столиця герцогства Віттенбергського пізніше стала родинною цитаделлю древнього роду Асканів, що потім перейшла у володіння герцогів Ангальт-Кетенських. Один із їхніх нащадків, Фердінанд, переносить це ім'я на своє нове володіння в Таврії, додавши до імені означення «нова». Правда, спочатку герцогський маєток мав назву Чаплі, а нинішню назву отримав у 1841-му, через 13 років після його заснування.
– Сучасне селище Асканія-Нова, образно кажучи, – столиця всесвітньо знаного
заповідника...
– Мало залишилося на планеті територій, які б не змінилися у процесі господарської діяльності. Одним з таких унікальних осередків
дикої природи на півдні України і є заповідник «Асканія-Нова», заснований у палючих степах Таврійської губернії Фрідріхом Едуардовичем Фальц-Фейном. «Райським садом» називали Асканію-Нову ще при Фальц-Фейнах. А
російський цар Микола II, побачивши її на власні очі, назвав «картиною з Біблії».
В «Асканії-Новій» зберігаються унікальні ландшафти, рідкісні види рослин, звірів і птахів, які перебувають на межі зникнення у дикій природі. Тут оберігаються, а також розмножуються екзотичні тварини й екзоти дерев і чагарників. Саму ж історію «олюднення» асканійських земель можна поділити на 5 періодів: ангальський (1828-1856 рр.), фальц-фейнівський (1857-1918 рр.), заповідний (1918-1932 рр.), тваринницький (1933-1992 рр.) і сучасний (з 1992 р.).
За цей час у центрі неозорого таврійського степу, далеко від великих поселень, сформувалася унікальна база для проведення наукових досліджень у галузі охорони природи, екології й генетики.
Заповідник «Асканія-Нова» є одним з найстаріших заповідників світу, у якому вціліла найбільша в Європі ділянка типчаково-ковилового степу.
– Розташований на стику чорноземної і каштанової ґрунтових зон, асканійський
заповідний степ із його споконвічною рослинністю – це не тільки своєрідна лабораторія для вчених, а й частина історії планети Земля, пам'ятка її минулого.
– На жодному континенті немає такого степового безмежжя, як в Україні, яке є
класичним еталоном степової природи, де наука має змогу бачити зміни, що
відбуваються в природі під впливом господарської діяльності. Дослідженнями взаємозв'язку між рельєфом, ґрунтовими умовами та рослинністю виявлені основні форми впливу господарської діяльності людини на ґрунтовий покрив. Ця діяльність, як правило, гальмує хід грунтоутворюючого процесу, процесу остепіння ґрунтового і рослинного покриву цілинного степу. Виявлено, що не тільки на генетично вторинних типах рослинності відбуваються небажані з точки зору збереження різноманіття видів. Це спостерігається і в корінних степових угрупованнях при певних порушеннях біоценозів. Відновлення рослинності на ділянках колишніх орних земель асканійського степу провадилося шляхом посіву травосумішей з наступним підсівом насінням степових рослин або сумішами насіння, зібраного у цілинному степу.
– В «Асканії-Новій» важливою є проблема взаємозв'язку «рослина-тварина». Чи не так?
– Для розв'язання цієї проблеми близько трьох тисяч гектарів цілинного степу
огороджено, розділено на великі вольєри, в яких у напіввільному утриманні перебувають дикі копитні: коні Пржевальського, кулани, бізони, олені... Ці живі компоненти ландшафту добре вирізняються на рівнинній території степу. Але для
підтримання заповідника у природному стані необхідний помірний випас диких копитних. Періодичне сінокосіння допускається лише як тимчасовий захід.
Із метою відновлення природного стану степу ведеться реакліматизація диких тварин. Відновлена популяція бабака, сайгака. Деякі тварини, що зникли, замінені на близькі їм види: тарпана на коня Пржевальського, тура на здичавілу сіру українську худобу. Таким чином, у заповідному Чапельському поді (зниженні) бачимо побратимство тварин, де разом вільно випасаються американські бізони та лами, яки з азіатського континенту, африканські зебри й антилопи, велика кількість оленів, інших копитних. Давно велися і ведуться розмови про повернення в степ череди диких копитних тварин, які колись його населяли.
– Але тут же виникало, знаю, заперечення: степ неогороджений, і тварини
порозбігаються.
– Це справді так. Огороджувальної сітки треба багато, адже периметр цілини
становить 110 кілометрів.
Ще у 1946 році тодішній союзний уряд прийняв із цього приводу відповідну постанову. Сітку виділили. Однак огородили нею лише межі Чапельського поду. Куди поділася решта – невідомо.
Пізнішою союзною постановою від 1965 року в Асканію-Нову скеровувалися такі великі кошти, що їх вистачило б на потрійну огорожу всього заповідника! Але тодішні партійно-господарські органи обносити сіткою перлину скіфського степу не побажали. Пояснення? А де ж тоді випасати величезні отари овець?
... Асканійський зоопарк завоював свій престиж не кількістю видів тварин, а якістю їх утримання. Зубри, бізони, антилопи, зебри, олені та їхнє потомство призвичаїлися до місцевого корму. Є ще одна важлива особливість натуралізації тварин: вихідців із південної півкулі привчають до північних умов, жителів лісів – до степових, мешканців Африки до нашого клімату.
–Дякую, Михайле Григоровичу, за те, що познайомили з першими сторінками вельми унікальної документальної повісті. А коли ж вона побачить світ?
– Поки що цього сказати не можу. Але сподіваюся, що нею зацікавляться насамперед керівники Чаплинського району та області й знайдуть можливість профінансувати видання, рукопис якого уже майже готовий.

Взяв інтерв'ю Василь Піддубняк (Новий день. – №21 (5015). – 17.05.2012)