Будівництво меморіалу у Мархалівському лісі: питання ґрунтів і безпеки

Конфлікти навколо Національного військового меморіального кладовища (НВМК) почалися від самого початку його створення: не відбулося жодних експертних дискусій, відкритого конкурсу теж не було, і переможцем тендеру на будівництво став єдиний кандидат. Але, окрім будівельників, архітекторів і юристів, до критики меморіального проєкту долучилися ще й захисники довкілля – і з ними важко не
погодитися.
Національне військове меморіальне кладовище розташоване в Київській області, Фастівському районі, на території Гатненської територіальної громади (поблизу сіл Мархалівка та Віта-Поштова, у Мархалівському лісовому масиві), неподалік від південної околиці Києва.
Хоча створення самої установи стартувало у 2023 році, безпосередні будівельні роботи на ділянці у Гатненській громаді (у Мархалівському лісі) розпочалися лише у 2024 році через тривалі суперечки щодо зміни локацій, екологічні експертизи та протести.
Національне військове меморіальне кладовище офіційно відкрили, і перші поховання там розпочалися 29 серпня 2025 року. Ця дата є символічною, оскільки саме в цей день Україна відзначає День пам'яті захисників України. Поховання стали регулярними: вже за перші дев'ять місяців роботи комплексу (до кінця весни 2026 року) на території меморіалу спочили з миром 350 захисників та захисниць.
У липні 2026 року сильні зливи розмили насипні дороги та пошкодилиінфраструктуру НВМК, а екологи повідомляли про провалля ґрунту в зоні поховань.Проте сама установа та Міністерство у справах ветеранів заперечували розмивання могил, називаючи це «природним просіданням». Місцеві жителі також від початку виступали проти вибору цієї ділянки для меморіалу через порушення процедур та екологічні ризики, зокрема й тому, що частина цієї землі має високий рівень ґрунтових вод і непридатна для будівництва чи поховань.

Питання підтоплення та забруднення підземних вод є одним із найгостріших і найдискусійніших навколо будівництва НВМК. Між екологами та державною адміністрацією меморіалу існує прямий конфлікт позицій щодо цього. Офіційні державні санітарні норми України (ДСанПіН) суворо забороняють облаштовувати цвинтарі на ділянках, де рівень ґрунтових вод піднімається вище ніж 2 метри від поверхні землі. Якщо ця норма порушується, ризик вимивання продуктів розкладу (так званої «кладовищенської води») у водоносні горизонти дійсно зростає.
Незалежні геологічні експертизи екологів показали, що у 8 з 10 свердловин на території Мархалівського лісу вода стоїть вище норми – подекуди на рівні всього 80 см від поверхні. Екологічні організації, зокрема Київський еколого-культурний центр та Національний екологічний центр України, стверджують, що ризик для колодязів та криниць є реальним.
Щоб обійти цю проблему, будівельники насипали додатковий шар піску. Проте екологи зазначають, що пісок має нульову фільтрацію (сорбцію), і під час сильних дощів чи танення снігу отруйні речовини разом із водою швидко просочуватимуться вниз. У липні цього року, коли зливи частково розмили насипні ґрунти в зоні поховань, штучна дренажна система діяла як «швидкісна труба»: замість очищення вона просто прискорює стікання фільтрату безпосередньо у підземні водоносні горизонти, звідки п'ють воду навколишні села Мархалівка, Віта-Поштова та інші.
Втім, офіційно проєкт пройшов державну екологічну експертизу, усі ризики прораховано. Споруджена дренажна система та водовідведення розраховані на утримання та безпечне відведення талих і дощових вод від місць поховань, а провалля, які утворилися біля свіжих могил після сильних опадів, адміністрація назвала звичайним «природним ущільненням ґрунту», яке стається на будь-якому новому цвинтарі, а не наслідком підтоплення знизу.
Однак той факт, що наші полеглі захисники спочивають у підтоплюваних могилах, а їхні родичі змушені бачити порушену цілісність поховань, наштовхує на думку, що вжитих заходів із водовідведення та створення піщаного насипу явно недостатньо.
Суть проблеми в тому, що підтоплення не були разовими й не є виключно наслідком злив. Щоб їм запобігти, 31 серпня біля Мархалівки на території НВМК почали будувати нові дренажі для відведення ґрунтових вод. Але відомо, що на цих територіях формуються водотоки басейну таких малих річок, як Сіверка, Петіль та Притварка, які протікають на південних околицях Києва та в прилеглих районах Київської області. Усі ці три річки розташовані близько одна до одної в історичній зоні південного передмістя столиці й відіграють важливу роль у місцевих екосистемах, попри свій крихітний розмір.
Окрім проблем з підземними водами, опадами та просіданням ґрунту, є питання й до вирубки дерев та знищення рослинності. За офіційним проєктом будівництва та заявами представників НВМК, безпосередньому вирізанню та викорчовуванню підлягає близько 26 гектарів лісу. Активісти та екологи зазначають, що на етапі підготовки перших черг будівництва вже було фактично вирубано трохи більше ніж
32 гектари лісового масиву (близько 10 тисяч дерев цінних порід).

Поруч із меморіалом помітили рідкісну пташку – горіхівку крапчасту, вона внесена до Додатка II Бернської конвенції. Цей статус означає, що птах належить до видів фауни, які підлягають особливій охороні. Відповідно до конвенції, заборонено навмисне знищення, відлов чи руйнування гнізд, а нищення її природних біотопів (хвойних і мішаних лісів) у заповідних зонах карається законом. Горіхівка не є ендеміком, але через постійне будівництво як її оселищам, так і безпосередньо самим представникам виду тепер загрожує зникнення.

Слова екологів підкріплені ще й судовим рішенням (постанову прийнято 29 січня 2026 року). Верховний Суд визнав незаконним рішення про передачу природоохоронної території лісу під будівництво. Попри це, будівельні роботи не припиняються – ба більше, на них планується витратити ще 879 млн грн. Що буде далі з НВМК, невідомо, але схожа ситуація склалася і з могилами воїнів у Черкасах.
Там місця поховань також перетворилися на «болото» через помилку чиновників у виборі території.
Невже полеглі воїни та їхні родини заслуговують на таке ставлення, чи про них уже взагалі ніхто не згадує? На жаль, екологи та фахівці з довкілля досі сприймаються можновладцями як купка маргіналів із плакатами в руках. Натомість якби чиновники прислухалися до захисників природи та науковців, таких прикрих помилок вдалося б уникнути.