«Європа не встигає»: як на Волині створять виробництво «зеленого» водню за 2 мільярди євро

20.07.2026

Волинь може стати одним із регіонів України, де розпочнеться промислове виробництво «зеленого» водню – енергоносія, на який дедалі більше робить ставку Європейський Союз у межах переходу до кліматично нейтральної економіки. У 2025 році UDP Renewables підписала меморандуми про співпрацю з Володимирською, Устилузькою таПоромівською громадами.

Українська компанія разом з австрійськими партнерами з компанії Wien Energie планують реалізувати в регіоні масштабний водневий кластер з інвестиціями до 2 мільярдів євро. Проєкт об'єднає вітрову та сонячну генерацію, електролізерний завод і логістичну інфраструктуру для експорту водню до ЄС.

Журналістка Еко.Району поспілкувалася із CEO UDPR Hydrogen Вячеславом Лучниковим про те, чому для проєкту обрали саме Волинь, коли запрацюють перші потужності та чи вистачить води із Західного Бугу. А також з головою Поромівської громади Олегом Савчуком про перспективи, які воднева енергетика відкриває для місцевих громад.

Європа прискорює розвиток водневої галузі

У 2015 році майже 200 країн світу підписали Паризьку кліматичну угоду, яка передбачає, що всі ці держави мають поступово скорочувати викиди парникових газів, які спричиняють глобальне потепління. Головна мета угоди – не допустити підвищення середньої температури на планеті більш ніж на 2 °C порівняно з доіндустріальним періодом, а за можливості обмежити це зростання до 1,5 °C, щоб зменшити наслідки зміни клімату.

Паризька угода та Європейський зелений курс передбачають досягнення кліматичної нейтральності до середини століття. Як країна-кандидат на вступ до ЄС, Україна також орієнтується на ці цілі та поступовий перехід до чистої енергетики.

Водень (H2) – це найлегший і найпоширеніший хімічний елемент у Всесвіті, який у звичайних умовах є безбарвним газом. Оскільки його виробництво може як шкодити, так і допомагати довкіллю, європейські кліматичні стратегії класифікують водень залежно від того, яким способом і з якої сировини він був отриманий.

Найбільш екологічним є «відновлюваний» або «зелений» водень, який добувають за допомогою електролізу води на енергії з відновлюваних джерел (сонця, вітру тощо), що майже не залишає вуглецевого сліду.

Тому попит на водень у світі продовжує зростати. За даними Міжнародного енергетичного агентства, у 2022 році він сягнув 95 мільйонів тонн, що на 3% більше ніж роком раніше. Найбільше водень використовують у нафтопереробній та хімічній промисловості, а також для виробництва аміаку й метанолу.

За оцінками Hydrogen Council та McKinsey, наприкінці 2023 року у світі налічувалося близько 1 400 водневих проєктів із загальним обсягом інвестицій понад 570 мільярдів доларів. Найбільше таких проєктів реалізують у Європі та Північній Америці.

Водночас Європейський Союз розвиває майбутню водневу інфраструктуру. Зокрема, до 2040 року планують створити Європейську водневу магістральну мережу протяжністю 53 тисячі кілометрів для транспортування водню між країнами.

За словами CEO UDPR Hydrogen Вячеслава Лучникова, розвиток водневої галузі є складним процесом. Зокрема, європейські компанії наголошують, що надто жорсткі регуляторні вимоги уповільнюють реалізацію водневих проєктів. Тому в ЄС триває дискусія щодо спрощення нормативної бази.

«Європа зараз бачить, що вона не встигає. Тобто цілі амбітні, а фактичного виробництва і проєктів, які зараз з'являються, ще недостатньо для того, щоб виробити обсяг, необхідний для реалізації поставлених цілей», – каже експерт.

У травні 2024 року Міністерство енергетики оприлюднило проєкт Водневої стратегії України до 2050 року. Документ передбачає розвиток виробництва низьковуглецевого водню – до 1,3 мільйона тонн у 2035 році та до 3 мільйонів тонн у 2050-му, з орієнтацією як на внутрішнє споживання, так і на експорт до країн ЄС.

На думку Лучникова, для розвитку водневого ринку в Україні необхідно насамперед гармонізувати водневу стратегію, законодавство та регуляторні норми з європейськими стандартами. Саме після цього з'являться умови для формування повноцінного ринку.

«Ми хочемо, щоб водень був корисним і для українців. Потенційними споживачами можуть стати виробники «зеленого» аміаку, транспортна галузь та промислові підприємства», – зазначив Лучников.

«На Волині дуже класна швидкість вітру»

 Київська компанія UDP Renewables почала свою діяльність ще у 2016 році з розвитку сонячної енергетики. Майже одразу керівництво вирішило розвиватися за «принципом горизонтів». Тому у 2018 році взялися освоювати вітер.

У той час більшість компаній пішли на південь країни, тому що традиційно вважалося, що швидкість вітру там набагато більша, ніж в інших регіонах. Однак через це вища конкуренція. Тому в UDP Renewables почали шукати альтернативні варіанти та «міряти вітер» в різних областях.

«Як виявилося на Волині дуже класна швидкість вітру. І там ми почали розвиток один із флагманських проєктів вітрової генерації», – розповів Вячеслав Лучников.

У 2020 році ЄС презентував Водневу стратегію для кліматично-нейтральної Європи до 2050 року, в якій основний акцент на наступні десятиліття зроблено на виробництві відновлюваного водню. Тоді ж в компанії задумалися про «третій горизонт» –  «зелений» водень.

Наявність вітрової електростанції на 120 МВт стало переконливим аргументом, що саме Волинська область може бути платформою для такого виробництва. До того ж там були всі необхідні ресурси: річка, залізниця, газотранспортна система.

«Ми плануємо, що це буде Західний Буг. Зараз проводять дослідження, яке повинно підтвердити чи спростувати гіпотезу, що саме ця річка нам підходить. Усе залежить від об'єму. Перше, від об'єму самої водойми, а друге від того об'єму води, який ми плануємо брати. Теоретично там повинно бути достатньо води для того, щоб забезпечити водневий завод, і не нашкодити природному середовищу», – сказав Лучников.

Частина «вітру» розміщена в Поромівській громаді. За словами Лучникова, об’єкти розкидають по регіону залежно від доступності землі та швидкості вітру. 

«У нас в Поромівській громаді були ділянки під енергетику, і компанія UDP Renewablesв взяла в оренду декілька ділянок під СЕС та ВЕС. І ще купила декілька приватних ділянок для розміщення вітряків», – розповів голова громади Олег Савчук.

Очільник громади зазначив, що для них важливим є не лише інвестиційний, а й соціальний ефект від реалізації подібних проєктів, зокрема створення робочих місць для місцевих жителів.

Водночас він зауважив, що об'єкти відновлюваної енергетики не потребують великої кількості персоналу після введення в експлуатацію. Як приклад навів сусідню громаду, де будували вітрові електростанції. На етапі будівництва проєкт забезпечив роботою значну кількість людей та пожвавив місцеву економіку. Попит зріс на послуги проживання, харчування, будівельні роботи та матеріали, які закуповувалися у місцевих підприємців.

«Фактично територія ожила завдяки активному руху та залученню підрядників. Однак після завершення будівництва для обслуговування вітрових установок потрібна лише невелика кількість працівників», – пояснив Савчук.

Утім, за словами посадовця, громада отримує додаткові надходження до бюджету завдяки реєстрації компанії на своїй території. Підприємство сплачує податки до місцевого бюджету, і лише за попередній рік надходження від податку на доходи фізичних осіб склали близько 500 тисяч гривень. До того ж компанія підтримує й соціальні ініціативи. 

«Це не просто завод із виробництва водню, а цілий зелений кластер» 

«Коли ми підписували меморандум, то предметом договору був розвиток регіону. Бо наші проєкти,  по-перше, залучають інвестиції, по-друге, створюють робочі місця. Це не просто завод із виробництва водню. Це індустріальний зелений кластер, й логічний ланцюг з об'єктів генерації та самої логістики, який слугуватиме наповненню бюджету громад», – пояснив Лучников.

Потужність заводу в перспективі планують наростити до 500 МВт. Основним обладнанням стане електролізер – установка, яка за допомогою електроенергії розщеплює воду на водень і кисень. У результаті цього процесу утворюється «зелений» водень, який можна використовувати як екологічне паливо та сировину для промисловості.

Проєкт реалізовуватимуть поетапно. До 2029 року планують ввести в експлуатацію електролізер потужністю 50 МВт, а до 2031-го – наростити його потужність ще на 100 МВт. Для роботи електролізерів потрібна електроенергія з відновлюваних джерел. Зокрема, для комплексу потужністю 300 МВт необхідно близько 700 МВт «зеленої» генерації, а для 500 МВт – близько 1 ГВт.

Для порівняння: власний вітропарк компанії у Поромівській громаді має потужність 120 МВт. Тобто щоб забезпечити майбутній водневий кластер електроенергією, знадобиться приблизно у 6 разів більше потужностей.

«Зараз ми додатково прораховуємо всі параметри проєкту в межах дослідження, яке реалізували за підтримки програми PDA від Clean Hydrogen Partnership. Протягом трьох місяців ми працювали з європейськими консультантами, щоб перевірити наші розрахунки та гіпотези. Це допоможе нам визначити оптимальну модель реалізації проєкту», – пояснив CEO UDPR Hydrogen.

Фахівець зазначив, що водневий проєкт планують реалізувати поблизу польського кордону, що, на його думку, може стати додатковим фактором безпеки. Водночас енергетичну інфраструктуру кластера розвиватимуть за децентралізованою моделлю – об'єкти відновлюваної генерації розміщуватимуть у різних частинах регіону, а вироблену енергію спрямовуватимуть на завод.

Також компанія розглядає можливість децентралізації самого водневого виробництва. Наразі проєкт перебуває на стадії розробки. Загальний кошторис – приблизно 2 мільярди євро.

За словами Лучникова, вартість першої черги проєкту з електролізером потужністю 50 МВт може становити близько 350 мільйонів євро. Наразі тривають розрахунки потреб у персоналі. Попередньо для експлуатації такого об'єкта знадобиться від 50 до 80 працівників.

Водночас проєкт передбачає не лише будівництво електролізерного заводу, а й розвиток вітрових і сонячних електростанцій та систем накопичення енергії, що створить робочі місця як на етапі будівництва, так і під час подальшої експлуатації.

Наприклад, під час будівництва сонячних електростанцій зазвичай залучають 40-50 працівників, а вітрових – до 100. Для подальшої експлуатації таких об'єктів необхідно близько 10-15 співробітників. Однак точну кількість робочих місць у водневому кластері наразі ще підраховують, адже компанія лише формує модель роботи.

Головний ринок збуту

Але щоб зрозуміти, навіщо взагалі Волині водень, варто подивитися, куди він піде далі. Центральноєвропейський водневий коридор (CEHC) – це міжнародний інфраструктурний проєкт, який має з'єднати майбутніх виробників «зеленого» водню в Україні зі споживачами в країнах Європейського Союзу.

До його реалізації залучені оператори газотранспортних систем України, Словаччини, Чехії, Німеччини та Австрії. Проєкт передбачає як модернізацію частини наявних газопроводів для транспортування водню, так і будівництво нової спеціалізованої інфраструктури.

У Водневій стратегії України водневий коридор розглядають як один із ключових маршрутів експорту «зеленого» водню до країн ЄС, який має поєднати українські виробничі кластери з європейськими споживачами. 

Джерело: Еко.Район  https://eco.rayon.in.ua/topics/1087782-jevropa-ne-vstigaje-iak-na-volini-stvoriat-virobnictvo-zelenogo-vodniu-za-2-miliardi-jevro