Виконання вимог і засад «Протоколу про реєстри викидів і перенесення забруднювачів» - чи не єдина гарантія виходу України із соціально-еколого-ресурсної кризи та подолання прогресуючих процесів екоциду

Характерною ознакою нинішнього історичного стану українського суспільства є всенаростаюча і всеохоплююча корупція, що густо переплелася у всіх сферах життя, плідно процвітаючи як на грунті постсовєтського кріпацького суспільства, так і на засадах олігархічно-провладного грабунку природних ресурсів, начебто за Конституцією, належать народові. Нинішній соціально-екологічний стан України вже давно сягнув до рівня національної безпеки і ставить під глибокий сумнів майбутнє України, як держави.

Цілком зрозумілими є кроки до європейської спільноти та потреба хоча б імітувати владою виконання Україною взятих на себе зобов’язань відповідно до вимог Угоди про Асоціацію, що вступила в силу 1 вересня цього року.
В той же час саме громадський тиск у співпраці з європейськими офіційними та громадськими екологічними установами може стати визначальним у вирішенні наших екологічних проблем.

З огляду на розпіарену «децентралізаційну реформу» нашого уряду та конкретні засади і вимоги «Протоколу про реєстри викидів та перенесення забруднювачів» (№ 980-VIII від 03.02.2016 р.) ми хочемо звернути увагу на деякі «територіальні» негативні соціально-екологічні впливи, які просто ігноруються владою, хоча вони прогресують і є чинниками екоциду на певних територіях… І на місцевому рівні вони вирішені бути не можуть…
В цьому контексті маємо потребу звернути увагу на пп..9. Статті 2, а саме:
- "Дифузні джерела" означають багато менших або розсіяних джерел, з яких забруднювачі можуть викидатись у землю, повітря або воду, сукупний вплив яких на ці середовища може бути суттєвим і для яких практично недоцільно проводити звітність для кожного окремого джерела.
І акцентувати на цьому негативі з огляду на конкретні техногенно-екологічні територіальні прояви нашого «впливу» на довкілля та безпеку життєдіяльності наших людей:
1. Катастрофічна деградація земель сільськогосподарського призначення під впливом… тотального зрощення…!
Конкретним прикладом є вплив систем зрошення північного та північно-східного Криму, південної «приморської» Херсонщини (до речі – рекреаційно-оздоровчої зони) та південного правобережжя Херсонщини та прилеглих територій Миколаївщини.
На екологічних мапах Всеукраїнської екологічної ліги ці території означені, як максимально забруднені. Такий же висновок і на офіційній мапі Кабінету Міністрів України 2013 року…

За офіційними даними 2014 року, які надала Херсонська філія ДП «Держгрунтоохорона», 97,2% площ, що зрошуються, осолонцьовані… А це втрати 25-40% врожайності… А це «забруднені» харчові продукти… А це 45% постійно підтоплених територій області, які щорічно приростають в середньому на 50 тис. га..

І це не регіональна проблема – у дописі газети "Експрес" (http://expres.ua/news/2016/04/23/183825-chornozemiv-nadovgo-ne-vystachyt) «Чорноземів надовго не вистачить» зазначено, що за даними Міжнародного наукового проекту “Глобальна оцінка деградації грунтів”, щогодини на нашій планеті 1700 акрів продуктивної землі перетворюється на пустелю, близько 2000 дітей помирає від голоду, 55 людей помирають, отруївшись пестицидами та іншими хімічними речовинами, 1000 -- помирають від отруєння водою, 5 -- 6 видів тваринного та рослинного світу зникають назавжди. І це ще не все.
Щохвилини знищується 50 тонн родючого грунту через нераціональне його використання, виділяється більш як 12 000 тонн вуглекислого газу в атмосферу.

Для України це теж актуально. Мирослав Волощук, доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри агрохімії та грунтознавства Інституту природничих наук Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника стверджує: "Загальна площа сільськогосподарських угідь в Україні, які зазнали згубного впливу водної ерозії, становить 13,4 мільйона гектара (32%), у тому числі 10,6 мільйона гектарів орних земель. На 4,5 мільйона гектарів грунти змиті сильно, а 68 тисяч гектарів повністю втратили гумусний горизонт. … Щороку площі еродованих земель збільшуються на 70 -- 80 тисяч гектарів".

А деградовані та забруднені землі – це «якість харчових продуктів»… А від стану грунтів та харчового ланцюжка залежить наше життя – бо МИ є те, що ми їмо та п’ємо…

Проте конкретних кроків щодо визначення негативного впливу тотального зрошення на зазначені території, на агро-екологічно-ресурсні втрати ніхто не робить – бо відмовитись від тотального зрошення не дозволяє «зернотрейдерське лобі» нашої влади…
І Херсонщина «передує» за показниками захворюваності туберкульозом та багатьма іншими інфекційними хворобами, за рівнем соціальних показників життя населення…

Достатньо лише одного «офіційного аргументу» - у дописі «На Херсонщине на 10 родившихся приходится 15 умерших людей» (22-11-2016, http://khersonline.net/novosti/obschestvo/71982-na-hersonschine-na-10-rodivshihsya-prihoditsya-15-umershih-lyudey.html) відзначається, що… «…Основными причинами смерти были болезни системы кровообращения (61,6%) и новообразования (12,9%)…», а вони є, як правило, залежними від «якості» нашого життя…

До цього ще можна додати і … «На Херсонщине онкозаболеваемость больше, чем в среднем по Украине» (http://khersonline.net/novosti/zdorove/76509-na-hersonschine-onkozabolevaemost-bolshe-chem-v-srednem-po-ukraine.html, 30-01-2017) та «Херсонщина в "лидерах" по заболеваемости туберкулезом» (http://khersonline.net/novosti/zdorove/80410-hersonschina-v-liderah-po-zabolevaemosti-tuberkulezom.html, 25-03-2017)...
2. Прикладом катастрофічного екологічного жахіття є стан Дніпра…, який перетворюється у болото, а ми його продовжуємо «навантажувати…». Ще в жовтні минулого року було надруковане відкрите звернення до Президента України щодо нагальної і негайної потреби розглянути екологічну ситуацію з Дніпром для прийняття аргументованих та виважених рішень по його порятунку («Кабмин одобрил программу уничтожения Днепра» - Газета 2000 №40 (790) 7 — 13 октября 2016 г., http://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/ekspertiza/kabmin-odobril-programmu-unichtozhenija-dneprab1-2-b5_1475833760.htm), але до сьогодні ніякої реакції. І КМУ продовжує реалізацію заявленої програми…

Особливо катастрофічний стан Нижнього Дніпра – природна біологічна продуктивність впала у 40! разів і буде падати, якщо держава не визнає за необхідне прийняти досить непрості рішення – відмовитись від побудови Каховської ГЕС-2, визначитись з побудовою греблі біля Нікополя – Кам’янки Дніпровської та зниження рівня води у нижній частині Каховського водосховища з 16,5 м до 7-9 м..

З 1986 року на Нижньому Дніпрі немає весняних паводків і відмерша за зиму водна рослинність не виноситься в лимани і море… Такого роду «мулові накопичення» вже сягнули майже метрової товщі і є "дифузними джерелами" викиду у воду та повітря сірководню та метану, які отруюють все живе…
Але ці проблеми також владою приховуються – достукатись ми сподіваємось лише за підтримки колег з Європи… Це транскордонні впливи, і ми маємо щось робити…

І саме в цьому контексті постає питання про виконання ще одного нашого зобов’язання перед світовою спільнотою – «Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті», який ми підписали у тому ж 2003 році, але ратифікували відповідним Законом лише у 2015 році…

3. І нарешті всім відомі події дворічної давнини під Васильковим на Київщині… Пожежа на нафтобазі БРСМ спалахнула увечері 8 червня 2015 року – але до сьогодні десятки тисяч людей потерпають від дії «наслідків» пожежі… Землі навколишніх територій забруднені канцерогенами, люди масово хворіють – але «статистика» мовчить… Тисячі людей подають судові позови – але без моніторингових офіційних досліджень з визначенням як кордонів забруднення, так і його рівнів, отримати належні компенсації неможливо…

Підписання Європейської Угоди та відповідних Протоколів про екологічну безпеку та їх ратифікація Верховною Радою і затвердження Президентом України спонукає українське суспільство до глибокого переосмислення, аналізу та переоцінці наявної системи екологічної безпеки громадян України у всіх її сферах, - і перш за все на рівні моніторингу та прийняття відповідних рішень, контролю за їх виконанням, профілактичними роботами, відповідальністю посадовців за злочинні дії чи злочинну бездіяльність, опрацювання конкретних та ефективних заходів при виникненні надзвичайних ситуацій, розробка та виконання плану по усуненню негативного впливу на природне середовище, вирішення питань по матеріальному забезпеченню оздоровчих робіт та покриття збитків.

Повертаючись до фактичного матеріалу, змушені зазначити, що резонансна пожежа на бензосховищі БРСМ під Васильковом показала дрімучу гнилість нашої «сучасної системи екологічної безпеки» практично на кожній складовій ланцюжка подій, - від самого початку і до самого кінця,… хоча кінця ще не видно. Пожежа на БРСМ, в якійсь мірі, знакова, оскільки така кошмарна кількість негативів просто зібралась в одному місці. Я безпосередньо дотичний до цих подій, бо мешкаю в передмісті Василькова, все це відбувалось на моїх очах, володію офіційною інформацією і неофіційною, з цього приводу мною була раніше подана публікація «Підрум'янені щічки хворої неньки» в інтернет-газеті «Хвиля Десни» від 30 січня 2017 року.
До сьогодні, з червня 2015 року, ми не отримали відповідей на цілу низку питань, а саме:
- чому бензосховище спроектували, побудували, видали дозвільні документи на території, що знаходиться на відстані 100 м від дуже серйозного бомбово-ракетного арсеналу та поруч з житловим масивом із багатоповерхівок, при вибуху бомби осколки сягали б Голосіївського району м. Києва, це вже не кажучи про можливі руйнування та жертви на місці;
- чому відстані між вертикальними ємкостями для зберігання пального були меншими, ніж передбачено нормативами для баз такого типу, що унеможливлювало повний доступ пожежникам;
- чому на базі не було пожежного гідранта, вимога обов'язкова;
- чому, так само, не було спеціального пожежного обладнання та недостатня лімітована кількість піноутворювача;
- чому на базі постійно масово бадяжили бензин, додаючи заборонені присадкиі переводячи його в категорію вищих дорожчих марок;
- чому під час аварії не було зроблене оповіщення населення і не надана необхідна інформація та рекомендації;
- чому три санітарні контролюючі установи відмовились провести аналізи продуктів, тільки одна з них зголосилась, але анонімно;
- чому при веденні закритого судового засідання представник МНС посилався на екологічний висновок, де все відповідає санітарним нормам, тут слід зазначити, що згідно нашої нормативної бази перевірка на бензопірен, що був основним забруднювачем, не передбачена;
- чому зник висновок на перевірку наявності бензопірену, хто, як і де проводив експертизу не відомо, не відомі і результати;
- чому судовий процес на покриття нанесених матеріальних і моральних збитків за один наступний рік після аварії перебування в забрудненій зоні, а бензопірен вистачить “доїдати” ще десятки років, таки виграли позивачі, а це близько 5600 мешканців м. Василькова та передмістя 12-и км зони від місця аварії, а далі що, хіба зона забруднення зникла (на сьогодні судом визнані матеріальні збитки по 50 000 грн. на кожного, ведеться робота психологів на підтвердження моральних збитків) ?
- чому не був проведений моніторинг і не складена карта забруднень, чорна димова хмара в певних місцях сягала аж до м. Хмельницького;
- чому не були розроблені і проведені відновлювальні роботи, у мешканців городи, які вони обробляють, користуються пасовиськами;
- чому злочинно відмежувалось МОЗ від будь якого контролю та обліку за населенням, профілактичними заходами, адже відомо, що бензопірен — потужний канцероген;
- чому злочинно відмежувалось від будь яких дій МОН та її місцеві працівники, по великому рахунку, наші педагоги теж відповідальні за здоров'я дітей в умовах надзвичайної ситуації.
Не буду продовжувати подальші “чому”, але на всі їх потрібно давати відповіді.
На завершення хотілось би проінформувати, що господар бензосховища БРСМ, відомий нам Едуард Ставицький, нині вже громадянин Ізраїлю під ім'ям Натан Розенберг, як і відповіді на питання людей, - «…в зоні недосяжності…».
Все зазначене вище має конкретні шляхи вирішення у разі повного виконання вимог та засад Протоколу, який має стати основою нашої екологічної політики Сталого Розвитку заради хоча б майбутніх поколінь…

БІЛОУС Микола Григорович - член Національної екологічної ради України, член постійно діючої комісії з питань екологічної політики та раціонального природокористування при Великій Раді ВГО «Всеукраїнське об'єднання ветеранів».
РОМАНЕНКО Григорій Михайлович - голова Незалежної громадської екологічної ради Херсонської обл., член Національної екологічної ради України, канд. хім. наук, заступник голови постійно діючої комісії з питань екологічної політики та раціонального природокористування при Великій Раді ВГО «Всеукраїнське об'єднання ветеранів».