Як живе Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник в умовах війни?

Центр екологічної інформації Гончарівки часто розповідає нашим користувачам, що відбувається з природоохоронними установами та підпорядкованими їм територіями під час війни. У яких умовах тепер працюють наукові співробітники заповідників та національних природних парків? Що відбувається з тваринним та рослинним світом природно-заповідного фонду? Відповіді на ці та інші питання можна знайти у наших матеріалах на сайті Екоцентру в розділі «Екологія під час війни».

Цього разу нашу увагу привернув Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. І хоча він знаходиться далеко від Херсонщини, цей об’єкт є напрочуд цікавим і таки має зв'язок із «Асканією-Нова».

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник є наймолодшим та водночас найбільшим за площею біосферним заповідником України. Його було створено 26 квітня 2016 року до 30-х роковин Чорнобильської катастрофи. Його площа – це 226 тисяч гектарів унікальної лісової заповідної території. Переважно це уся зона відчуження Чорнобильської АЕС, за винятком її центральної частини – промзони, безпосередньо ЧАЕС, міста Прип’ять та «Рудого лісу».

На відміну від інших біосферних заповідників України, які мають міжнародний сертифікат ЮНЕСКО, Чорнобильський має лише внутрішній національний статус біосферного. За правилами ЮНЕСКО, на території резервату мають постійно жити люди, що наразі неможливо у Чорнобильській зоні відчуження.

На самому початку війни, у лютому 2022 року, війська рф увійшли на територію зони відчуження, перетнувши кордон з Білоруссю.

Повернутися на свої робочі місця співробітники установи змогли лише влітку. За їхніми словами, окупанти проникли до більшості офісних приміщень заповідника, звідки повиносили оргтехніку (принтери, комп’ютери), побутові речі, одяг, обладнання, у тому числі мікроскопи, фотопастки тощо. Після них у будівлі був страшенний гармидер – співробітники тиждень гарували, наводячи лад. Що ж, ця ситуація знайома усім працівникам комунальних та приватних установ, де побували російські військові.

Але зараз всі ці події перетворилися на спогади. А от реальних проблем лісовій місцевості завдають російські дрони, які періодично падають та спричиняють займання. Також пальне, що витікає з безпілотників, забруднює місцеві ґрунти й водойми.

Хтось може сказати, що на цій території і так все забруднене радіацією, і наслідки військових дій не зможуть зіпсувати цю територію. Але це твердження не зовсім вірне. Рівень радіаційного забруднення тут різний та нерівномірний. Це пов’язано, зокрема, з метеорологічними умовами, які сформувалися ще під час аварії. Є декілька слідів радіоактивних випадінь: десь концентрація висока, десь – менша. У заповіднику, в районі колишнього села Весняне, є велика «пляма» забруднення – вона є результатом дощових опадів. Водночас біля атомної станції фіксувалися відносно чисті ділянки, бо там зрізали ґрунт, що, відповідно, зменшило рівень радіації.

Але унікальним це місце робить не тільки наявність радіонуклідів і підвищений радіаційний фон. За словами фахівців, у Чорнобильському заповіднику можна побачити те, що навіть в Європі вже втратили. Тут є всі типові комплекси, які були у Середньовіччі. В межах цієї території зафіксовано понад 1200 видів диких рослин, 120 видів лишайників, 20 видів моху. Понад 40 видів флори – у Червоній книзі України, приблизно десяток – у Зеленій книзі.

Якщо говорити про тваринний світ, тут проживає кількасот видів тварин, з яких близько ста занесені до Червоної книги. Наприклад, лелека чорний. На відміну від білого лелеки, що мешкає біля людини, чорний вибирає старі вікові ліси і заплави.

Також гордістю заповідника є орлан-білохвіст – найбільший хижий птах у Європі. Цей червонокнижний хижак гніздиться саме тут. Тобто зона відчуження – частина потенціалу відновлення цієї популяції. Для рисі європейської чим далі від людей, тим краще: заповідник теж став таким собі ретритом для відновлення популяції. Рисі як великому хижаку потрібно багато території.

У Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику кажанів зафіксовано 16 видів, з яких 14 занесені до Червоної книги України. Цим істотам у зоні відчуження досить комфортно: тут багато лісів зі старими деревами, покинутих будівель, льохів.

В інфопросторі про заповідник часто згадують у зв’язку з популяцією коней Пржевальського. Вперше вони тут з’явилися у 1998 році – їх завезли із заповідника «Асканія-Нова» в рамках експерименту з відновлення екосистеми Полісся. Зараз популяція налічує приблизно 120 особин, а починалося все з 22–30 коней.

Але ж чому тваринам тут жити комфортно, а людям – ні? Згідно із санітарними нормами, певний рівень радіації не дозволяє у зоні відчуження виживати людям. Якщо вони приїдуть сюди, вони не помруть і не отримають за один раз високу дозу опромінення, але у перспективі не виключається розвиток онкологічних захворювань. Однак для тварин такий самий рівень радіації не є перешкодою для розмноження та створення стабільних популяцій.

У 90-х дуже популярним був міф про тварин-мутантів і величезних сомів, нібито радіація діяла на представників фауни як стимулятор росту. Науковці Чорнобильського заповідника підтверджують, що ніяких «монстрів» чи двоголових істот у зоні немає. Міф про «тварин-мутантів» у Чорнобилі – це один із найстійкіших попкультурних наративів, який десятиліттями підігрівався ЗМІ, кінематографом та навіть комп’ютерними іграми, такими як S.T.A.L.K.E.R. Насправді ж причина біологічного вибуху в зоні відчуження полягає не в наявності радіації, а у відсутності людини.