Хохулі, заплавні ліси та наслідки війни: що втрачене в єдиному нацпарку Луганщини "Кремінські ліси"

23.01.2026

Повномасштабна війна перетворила унікальні лісові екосистеми Донбасу на лінію фронту — разом із віковими дубами, заплавними дібровами та домівками рідкісних тварин. Знищені ґрунти, заміновані болота, вирубки ставлять під загрозу відновлення природи, яку науковці понад століття намагалися зберегти. Чи має шанс вона відродитися — і хто відповість за злочини проти довкілля? Про реальні масштаби шкоди, втрату території, де жили та могли відродитися рідкісні хохулі та шанси на відновлення Суспільне Донбас розповів науковий співробітник єдиного Національного парку Луганщини — "Кремінські ліси", військовослужбовець Володимир Яроцький.

Володимир Яроцький народився в Горлівці Донецької області, його дитинство пройшло в Кремінній на Луганщині. У Харкові чоловік здобув освіту біолога та повернувся у рідний край для наукової роботи. Там науково-технічну раду він в останнє провів у січні 2022-го тоді ж поставив фотопастки, закарбувавши в кадрі видр і куниць. З початком повномасштабної війни науковець переїхав до Львова, де організовував екскурсії та лісову терапію для родин переселенців. Він достеменно не знає, чи існує його довоєнна посада, але з роботи його офіційно не звільняли. Нині Володимир — у лавах Сил оборони України.

Володимире, розкажіть про унікальність Національного парку "Кремінські ліси" та цінність цієї території. У чому її особливість?

— Це довга історія, понад 100 років цю територію намагалися заповідати. Якщо коротко — понад 30 тисяч гектарів, посеред степової зони, яка має риси бореальних екосистем. Тобто, умовно, глибоко-глибоко на південь у нас опинились такі види, які більш притаманні до північних регіонів.

Ми маємо унікальну суміш північних видів разом з південними степовими видами. Це потужний самобутній лісовий осередок посеред степової зони, який утворився завдяки міжріччю Сіверського Дінця і річок Жеребець та Красна. Оточення з усіх боків річками створило унікальні умови для розвитку лісів.

— Розкажіть про історію заповідання цієї території. Чому це питання підіймалося неодноразово?

— У 20-х роках була перша потужна хвиля заповідання цінних ділянок в Україні. Кремінські ліси були одним з перших таких проєктів. Це був осередок доісторичної тварини — хохулі руської. Ця дуже цікава тварина мешкала в цих заплавних лісах.

Був створений не заповідник, а заповідне мисливське господарство — така форма охоронних територій. Воно існувало навіть після війни, до 1956 року, коли було ліквідоване. Окрім лісового та мисливського господарства, там була окрема функція — охорона популяції хохулі.

Розкажіть більше про хохулю. Що це за тварина і яка її доля зараз?

— Хохуля — дуже харизматичний вид з характерним носиком. Вона нікого не залишає байдужим — або сприймається як огидлива, або як дуже мімішна тваринка.

У 70-х роках знову постало питання заповідання кремінських лісів. Проводили експедицію по Сіверському Дінцю, шукали ділянки, де можна охороняти хохулю. Популяції на той момент вже не було, але були придатні місця для реінтродукції — поновлення виду в природі.

Зараз її там немає. Вона перейшла в такий статус як — єті, єдинороги чи снігова людина — є окремі знахідки, десь до початку XXI століття, що начебто хтось виловив щось таке страшне, незрозуміле, злякався і викинув. Однак наукових підтверджень її присутності немає. Хоча території як біотопи підходять. Це червонокнижний вид, дуже індикаторний та цікавий для заплавних екосистем.

— Які ще цінні види можна було зустріти на цій території?

— Ще один заплавний вид, про який говорили "є чи немає" — норка європейська. Вважається, що ніхто достеменно її не бачив, але територія для неї також підходяща.

Також там була гарна популяція видри річкової, різні види куницевих — лісовий тхір, горностай. Гніздується орлан-білохвіст — найкрупніший хижак, сірий журавель. Багато червонокнижних видів, раритетної фауни.

Реінтродукція — це повернення тварини в природні умови, де є життєздатні місця для популяції. Наприклад, зубр був повністю знищений у дикій природі, залишилося близько 20 особин у зоопарках. Їх зібрали, почали племінну роботу, і тепер усі зубри в дикій природі — потомки зоопаркових зубрів.

З хохулею це дуже складно — тендітний і вразливий вид. Це амбітні проєкти з малою ймовірністю успіху, але в розвинутих країнах виділяють кошти на такі речі — це як політ на Марс.

Повернімося до історії створення парку. Чому процес був таким тривалим?

— У 90-х роках була нова хвиля — створення національних парків. Тоді створювалися "Святі гори". Була експедиція київських ботаніків і проєкт на створення парку в кремінських лісах.

Потім була спроба за президентства Віктора Ющенка. Це єдиний національний парк в Україні, який був ліквідований через суд. Указ президента скасували через суд лісники, які не хотіли втрачати територію господарювання.

Зрештою парк був створений у 2019-му, але бюджету не було. У 2021 році почався формуватися штат, набирали адміністрацію. В жовтні 2021-го я перевівся з Науково-дослідного інституту лісового господарства до національного парку і працював до повномасштабного вторгнення

В останнє я там був у січні 2022 року. Ми провели нашу першу НТР — науково-технічну раду. Це орган, де науковці, адміністрація парку та запрошені фахівці створюють план природоохоронної роботи та наукових досліджень на рік.

Я був єдиним науковцем парку на той момент. Ми багато чого нафантазували і запланували. Після НТР я ставив фотопастки на лисиць, видр, оленів.

— Які дерева переважають у "Кремінських лісах"?

— Там велике різноманіття. Це заплавні ліси, діброви з дубом та різними деревами, великі ділянки вільхових лісів. Є сосняки — як бідніші, так і багатші, є змішані ліси, де сосна росте з дубом.

Досить велике різноманіття умов — ґрунтових та за зволоженням, тому формуються різні типи лісу. Але здебільшого до війни це були соснові ліси.

В урочищі "Дубовий гай" є дуби віком 300-400 років. Там дерева високі, статні — такі, що викликають шану.

З початком війни багато моїх колег-біологів, які пішли воювати, відкрили для себе схід України. Зазвичай вважається, що з точки зору біорізноманіття, Донбас дуже бідний. Це таке упередження, яке виникло через екокультурне явище.

Те, що можна точно сказати — природа була дуже сильно трансформована і знищена під час індустріалізації. Але якщо говорити про те, що було на початку — різноманіття дуже велике й унікальне.

Виходи крейди — як у "Святих горах", біля Айдару — такого більше немає ніде. Є заплавні ліси, різні степи — на крейді, на пісках, на багатих ґрунтах. Дуже цінні байрачні діброви з виходами порід.

Природа Донбасу насправді дуже різноманітна і багата.

— Скільки території в результаті увійшло до парку?

— Спочатку подавали на заповідання величезну територію — десь 42 тисячі га, потім — 30 тисяч, пізніше — 15 тисяч. У результаті заповідали 7 тисяч гектарів — це територія національного природного парку "Кремінські ліси". Це дуже мало.

Найцінніші ділянки від Дінця до заплави з каскадом озер, які опинилися в Серебрянському лісництві, — не увійшли до парку. Увійшла вузька смужка вздовж річки Красна і трошки біля Дінця та територія з турбазами в зоні рекреації.

Все інше — господарська зона, де лісгосп може проводити рубки і господарювання, просто має його узгоджувати з парком.

Найцінніші з погляду охорони природи комплекси — широколистяні та вільхові ліси в поєднанні із заплавними луками та водно-болотними угіддями, природні соснові та дубово-соснові ліси, — здебільшого не ввійшли до складу нацпарку.

Як війна вплинула на парк, починаючи з 2014 року?

— З 2014-го, мабуть, позитивно — було більше розуміння, що треба щось зберігати. І національний парк все ж таки створили.

Люди, яким було цікаво полювати, опинилися на фронті добровольцями. В лісі залишилися діди з побутовим браконьєрством, яке сильно ні на що не впливало.

З повномасштабним вторгненням все набагато сумніше. Треба пам'ятати, що заповідники та національні парки — це не тільки територія, а й юридичні особи: дирекція, штат, науковий персонал, наукові колекції, гербарії, літописи природи.

Доля національних парків і заповідників склалася по-різному. Наприклад, "Луганський заповідник" існує як "уряд Тибета в еміграції" чи "Асканія-Нова" — є дирекція на підконтрольній території, науковий персонал працює дистанційно, люди отримують зарплату.

А про "Кремінські ліси" просто забули, про мене зокрема. Ми з колегами писали в Держагентство лісових ресурсів — вони відповіли, щось на шталт того, що інформація про долю парку відсутня.

Цікаво, що очільник парку тепер директор Кремінського лісгоспу "Луганської Народної Республіки". Національного парку там вже немає, є Кремінський лісгосп "ЛНР".

— "Серебрянський ліс" тривалий час згадується в розрізі військових зведень і асоціюється із фронтом. Чи зможе він колись відродитися?

— На території Серебрянського лісництва з 2022 року встановилася найбільш стала лінія фронту. Вона майже нікуди не рухалася.

У результаті окопної війни, роботи артилерії, дронів — борова частина, тобто територія, де були насадження сосни, просто знищена.

Знищений не тільки ліс, а навіть ґрунтовий покрив. Там все перекопане, просто рана на землі. Воно й горіло, і було зрізане снарядами. Останнє, що я бачив — ліси в павутинні з оптоволокна, як у коконі. Мені це особливо лячно, бо як у науковця в мене є сильний емоційний зв'язок з цією територією. Але природа завжди відновлюється, але завжди в щось нове.

Того, що було, не буде ніколи. Будуть нові ліси, нові екосистеми. Популяції, які збереглися, відроджуватимуться. Відбудеться відновлення за рахунок інших тварин, рослин, для яких ці умови підійдуть.

Десь будуть навіть позитивні процеси — підйом ґрунтових вод. Коли на великій території гинуть дерева, підіймаються ґрунтові води, що добре для нової генерації лісу.

Які є ризики та що ще втрачене, крім дерев і насіння?

— Глобальний ризик — інвазивні види. Вони скористаються тим, що менша конкуренція з місцевими видами. Є великий ризик, що відновиться зовсім не те, що хотілося б.

Якщо говорити про великих тварин — лосів, оленів, козуль, кабанів, лисиць — вони просто перейшли, коли почалися обстріли. У них є можливість мігрувати.

Якщо про дрібних — набагато важче. Але є групи, про які мало хто згадує. Наприклад, равлики, серед яких червонокнижні види. Для таких тварин — комахи, равлики, молюски — можна казати, що ми це втратили разом з ґрунтом.

Так само з популяціями рослин — ірис боровий, волошка донська — вони так само втрачені.

— Окупація: які наслідки для парку можуть бути?

— Окупаційна влада використовує наші природні ресурси. Вони нібито навіть в Туреччину деревину експортують.

Здебільшого по їхніх пошукових системах видно, що це вони роблять по "стокгольмському синдрому" — намагаються бути лагідними до населення, розв'язують "гуманітарні питання".

Рубають ліс і за якісь гроші продають населенню дошки для ремонту після обстрілів, дрова для опалення. Багато лісу йде на укріплення, окопи, бліндажі — рубається окупаційними військами безпосередньо.

— Яку шкоду несуть вибухонебезпечні предмети у водно-болотних місцинах?

— Думаю, територія дуже замінована. З 2022 року мінували вони (армія РФ — ред.) і наші. Про розмінування — це не поля в Херсоні, де можна запустити трактор-розміновувач. Це лісова територія з пеньками, залишками деревини. Розмінувати це — треба буде десятки років.

Ще момент м'якого ґрунту та болота — у Кремінній, Попасній, там є водно-болотні місцини, плюс пісок — я думаю, що багато снарядів таких, що могли впасти й не розірватися.

Зазвичай вони спрацьовують так, що їм треба в щось тверде вдарити, щоб вони детонували. А коли він бахається кудись у мʼяку поверхню, в болото, воно просто лежить і невідомо, чи щось з ним станеться чи ні. Однак і у такий спосіб вони несуть шкоду довкіллю — відбувається забруднення.

Чув думку про генномодифіковані рослини, які здатні розщеплювати тротил, всякі вибухові речовини. Але знов таки, якщо ми кажемо про поле, то це може бути й з неба — з літака, з дрона якось засіяли. Воно виросло, почекали, потім скосили, засадили тим, чим треба. А якщо у нас заповідна територія, де ми навпаки хочемо зберегти те, що там може якось вижило, то нам такий спосіб не підходить.

— Чи є позитивний бік невтручання у природне середовище?

— Рукотворні ліси, однієї породи — сосни, яка одного віку і багато-багато тисяч гектарів — це дуже нестійка неприродна система. Вона створює умови для різних стихійних явищ. Розповсюдження комах, які гризуть сосну, різних шкідників лісового господарства. Великі масштабні пожежі, які були в Кремінній у 90-х роках, у Сіверськодонецьку напередодні війни, коли за тиждень, за два там вигоріли декілька тисяч гектарів лісу.

Коли такі явища, як війна, призводять до кластерності, до мозаїчності лісу — десь більш старші дерева, десь вони молодші, десь поновлення — тобто ліс стає таким різноманітним. Це для лісу, особливо на великих територіях, є природним стійким явищем, що створює позитивні моменти для високого рівня біорізноманіття в майбутньому. Це така стійка система. І це дуже позитивний момент.

— Чи моніторили ви наслідки російської агресії на природу Луганщини після евакуації та чи реальні позови у міжнародні суди в майбутньому щодо екоциду з боку армії РФ?

— Частково цим займається екологічна інспекція. Це юридична практика щодо відповідальності й потім репарацій Російської Федерації по статті "екоцид".

Збираються різні прецеденти, туди ж додаються докази шкоди від агресії щодо втрати біорізноманіття. Порахувати екологічну шкоду — це дуже складно. Це методологічно важко зробити, оскільки у нас не багато інформації про те, що ми мали до вторгнення.

Те, що більш-менш легко обраховується — це втрати у лісовому господарстві. Деревина в кубометрах, яка була втрачена, це найлегше. З супутника видно також втрати через лісові пожежі.

Тому, коли починається розмова у правовому полі — по-перше, маємо навести документальне підтвердження, що воно там було. По-друге, треба довести, що його не стало саме через війну.

Якщо звільнимо Луганщину, тоді вже буде більше аргументів. Як показує міжнародна практика, різним донорам — американським, британським — їм цікаво приходити в країну, яка постраждала та відновлювати її, зокрема втілювати там природоохоронні проєкти — заробляти репутацію.

Тому після деокупації, я думаю можна розраховувати на різні міжнародні гранти з відновлення.

Джерело: Суспільне Донбас https://suspilne.media/donbas/1190094-rana-na-zemli-hohuli-zaplavni-lisi-ta-naslidki-vijni-so-vtracene-v-edinomu-nacparku-lugansini-kreminski-lisi/