Підприємство оштрафували за забруднення річки на Полтавщині. Чому 629 тисяч – це не про справедливість

15.04.2026

Кременчуцький суд виніс вирок у справі про отруєння річки Псел. Директора підприємства оштрафували на 629 тисяч гривень. Це максимум за статтею і водночас майже нічого, якщо порівняти з масштабом завданої шкоди.   

Влітку 2023 року річка Псел на Полтавщині перетворилася на стічну канаву. Більш ніж 30 кілометрів русла – мертва риба, бура вода і нестерпний сморід від свинячого гною. Забруднення охопило береги від населених пунктів Гуньки до Омельника й Запсілля – популярного місця відпочинку для мешканців Кременчука. Криниці стали небезпечними. Дітей не пускали купатися до річки два літа поспіль.

Причина – місцеве підприємство вивезло понад 2,5 тисячі кубометрів свинячого гною на відкрите поле і розраховувало, що все обійдеться. Та 9 липня пішли зливи – і тисячі тонн відходів тваринництва змило у бік річки. Як пізніше зʼясувалось із матеріалів справи, так робили і раніше. Просто раніше щастило з погодою. 

Вирок, який є, і якого немає 

Лише 6 березня 2026 року, майже через три роки після цих подій, Кременчуцький районний суд виніс вирок: директор підприємства визнаний винним у забрудненні земель, призначено штраф 629 тисяч гривень плюс 42,5 тисяч – за проведення експертиз. Раніше підприємство вже сплатило 514 тисяч гривень громаді й 115 тисяч гривень власниці однієї із забруднених ділянок. 

Формально це максимальне покарання за статтею. Суддя відмовилася вважати визнання провини «активним сприянням слідству», назвавши це лише визнанням очевидного.   

Але є кілька «але». По-перше, під суд потрапило забруднення земель – те, що можна сфотографувати й виміряти. Забруднення річки та підземних вод у вирок окремою статтею не увійшло. 

«Директора притягнули до відповідальності за забруднення земель, – каже Марія Дячук, керівниця відділу сільського господарства ГО «Екодія». – Не річки чи підземних вод, що турбувало місцевих мешканців найбільше, а саме землі. Тобто щось таке, що можна зафіксувати і побачити. А за забруднення, яке не сильно видиме, можна, виходить, і не притягувати до відповідальності?». 

По-друге, у справі фігурувало одне підприємство – те, що купило гній і вивезло його на поле. Підприємство, де безпосередньо утримуються тисячі свиней і утворюється гній, у провадженні окремим фігурантом не з’явилося. Попри те що обидві структури, за публічними даними реєстрів, мають спільних бенефіціарних власників. 

По-третє, і найголовніше: 629 тисяч гривень – це приблизно 15 тисяч доларів. За знищену на роки екосистему. 

“Коли я побачила новину, подумала: невже це все? 629 тисяч гривень штрафу – це приблизно 15 тисяч доларів. Це ніяк не співставляється з тією шкодою, яку було завдано. Чи стало людям легше за ці два роки – з водою, запахом, станом річки? Ні. Коли сталася ця проблема, люди залишилися сам на сам із нею. Якби активісти не піднімали цю тему, влада, ймовірно, взагалі нічого б не зробила. Не було ні підвозу питної води, ні аналізів – і зараз цього теж ніхто системно не робить і не контролює», – каже місцева мешканка Марія Мосейчук. 

За її словами, таке масштабне підприємство має задавати стандарт і не шкодити довкіллю. Адже має для цього всі можливості. 

“Коли ми читаємо новини про те, що якогось рибалку зловили, бо він виловив 10 рибин, і йому нарахували 200 000 штрафу. А тут риба в річці вимерла і така сума. Це просто знущання, замилювання очей», – ділиться мешканка Омельника Світлана Неіленко, яка два роки тому стала однією з організаторок місцевої ініціативної групи. 

Система не змінилась 

Захист у суді намагався довести, що гній не нашкодив землі, а навпаки – покращив показники органічної складової ґрунту. Суддя ці аргументи відхилила. Але сам факт того, що такий аргумент взагалі прозвучав у залі суду – промовистий. 

Не менш промовистим є інше: за матеріалами справи, підприємство зберігало гній на відкритому полі і до 2023 року. Просто раніше не було таких дощів. 

«Через зміну клімату таких екстремальних погодних явищ може ставати більше, – зауважує Марія Дячук. – Очікувати, що цього року пощастить – дуже нераціонально. Бо наступного року можемо знову наступити на ті ж граблі». 

За словами Марії Дячук, у публічному реєстрі з оцінки впливу на довкілля з’явилося повідомлення про збільшення поголів’я місцевого свинокомплексу до понад 63 тисяч голів на рік. Питання про те, як підприємство поводитиметься з гноєм у новому масштабі, лишається відкритим. ГО «Екодія» вже подала свої зауваження щодо цього повідомлення. 

Що зараз із річкою – і що буде далі 

Минулого літа у річці Псел вже купалися. Поверхнево річка відновлюється. Але стан підземних вод, на яких тримається питна вода громади, досі системно ніхто не моніторить. 

«Головне, що було цінним у цій історії, – люди не стояли осторонь. Вони об’єдналися, почали відстоювати свої права, вимагати рішень. Але водночас важливо розуміти: влада часто лобіює інтереси таких підприємств, бо це податки і робочі місця. Та це не означає, що бізнес може спекулювати своєю масштабністю, завдаючи шкоди довкіллю», – наголошує Марія Мосейчук. 

Куди підуть присуджені кошти – теж відкрите питання. Відповідно до бюджетного законодавства, частина коштів мала б бути спрямована до бюджету громади. Але за інформацією місцевих мешканців, рішення про їх використання місцева рада так і не ухвалила. 

«Ці гроші – куди вони будуть направлені? В мене є величезні сумніви. Дивлячись на відношення до цієї ситуації місцевої влади, як вони намагалися показати, нібито природа сама себе взяла і зруйнувала», – додає Світлана Неіленко. 

«Заплатити штраф і продовжити робити так як робили – легше. Чи призведе цей вирок до зміни практик? На жаль, є сумніви», – зазначає Марія Дячук. 

Чому ця історія – більше ніж про одну річку 

Ця справа – не просто історія одного підприємства й однієї річки. Це модель того, як в Україні досі працює екологічна відповідальність великого агробізнесу. 

Україна взяла на себе зобов’язання впровадити Нітратну директиву ЄС ще 2017 року. Це означає системний моніторинг, визначення зон, вразливих до забруднення нітратами, і зміна практик  агропідприємств для запобігання забрудненню води. Без цього кроку наступний Псел – лише питання часу й непередбачуваних погодних явищ. 

Моніторинг у нас слабкий і вразливі зони визначити в Україні складно. Статистика показує, що тваринництво в Україні занепадає, тому проблеми забруднення від гною як такої начебто і немає на національному рівні. Але ситуація з забрудненням річки Псел якраз показує причинно-наслідковий зв’язок – хто винен, і що варто змінити. Таких історій можна зібрати чимало по всій Україні, адже тваринницькі комплекси часто економлять на нормальному зберіганні гною.  

За даними виїздів і досліджень Екодії, у багатьох селах уже складно знайти криницю з безпечним рівнем нітратів. Системного державного моніторингу підземних вод фактично немає, а зміни практик в агросекторі залишаються фрагментарними, хоча на папері все може бути. При цьому ризики добре відомі: нітрати у воді – це не лише «цвітіння» річок, а й невидима небезпека у криницях, що несе пряму загрозу здоров’ю, зокрема для вагітних жінок і немовлят. 

Аргумент про те, що екологічні вимоги «послаблять аграрну галузь», виглядає короткозорим. Без правил і контролю ціна зростання перекладається на громади – у вигляді знищених річок, забрудненої води і втрати якості життя. Навпаки, для агросектору теж має бути вигідним зберігати азот з гною і використовувати його для підвищення врожайності. Втрата гною – це втрата грошей для фермера, який натомість буде купувати мінеральні добрива. То чому одразу ж не використовувати ресурси раціонально? 

Тому питання стоїть не лише про виконання євроінтеграційних зобов’язань. Йдеться про базові речі: хто і як відповідає за вплив на довкілля, і чи здатна держава встановити зрозумілі правила гри. 

Джерело: Медіа Доказ https://mediadokaz.pl.ua/2026/04/10/pidpryiemstvo-oshtrafuvaly-za-zabrudnennia-richky-na-poltavshchyni-chomu-629-tysiach-tse-ne-pro-spravedlyvist/