Полоз чотирисмугий (полоз четырехполосый, или палласов полоз) 

Це велика змія (довжина тіла до 1,8 м) бурувато-жовтого кольору з великими темно-бурими плямами, черево жовте без рисунка. По боках голови від ока до кутка рота тягнеться темна смуга. Поширений у Східному Середземномор'ї від Італії до Туреччини та Ірану, в Радянському Союзі — на півдні європейської части¬ни СРСР від Молдови до Закавказзя і далі до Аральського моря. На Україні був поширений майже по всій степовій зоні, але нині зустрічається спорадично і відомий лише в окремих пунктах Луганської, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської, Кримської та Херсонської областей. У останніх двох областях сконцентрована майже вся кількість змій цього виду на Україні, причому в основному на території Чорноморського заповідника, деяких островів Азово-Сиваського заповідно-мисливського господарства та на півночі Керченського півострова.
Полоз населяє степи різного типу, лісостепові ділянки, схили балок з кам'янистими відслоненнями та заростями чагарників. Скрізь зустрічаються одиничні екземпляри і лише на трьох лісостепових ділянках Чорноморського заповідника, на о. Чурюк у Сиваші і в одному місці Керченського півострова можна побачити до 2—10 особин на 10 км маршруту, інколи — до 3 екземплярів на 1 км. Легше всього цю змію зустріти в Чорноморському заповіднику в травні під час перевірки шпаківень на лісостепових ділянках. У шпаківнях або на деревах поряд з ними знаходили до 3—5 полозів на кожні 100 домівок.
У Чорноморському заповіднику цей вид прокидається від зимової сплячки у перших числах квітня і найчастіше зустрічається на ділянках піщаного сте¬пу. Коли шпаки, горобці, синиці оселяються у штучних домівках, полози переходять у лісові гайки і починають контролювати шпаківні. Ці змії добре лазять по деревах та інших вертикальних опорах, піднімаючись на висоту до 5—7 м, по гілках різної товщини і навіть по дроту, на якому розвішено частину шпаківень. Полози легко проникають у шпаківні і з'їдають яйця чи пташенят. Іноді змія стільки з'їсть, що не може пролізти через отвір назовні й залишається в шпаківні, поки перетравиться їжа.
Взагалі в природі кількість дупел, де можуть гніздитися шпаки та інші птахи-дуплогніздники, досить обмежена, тому цих видів не багато і полози співіснують з ними в рівновазі, живлячись в основному більш численними і доступними тваринами — дрібними гризунами. Заходи, вжиті людиною для штучного збільшення чисельності шпаків тощо, водночас сприяли створенню полозам багатої кормової бази, що привело до збільшення чисельності змій. В результаті ці змії знищують значну кількість птахів-дуплогніздників у Чорноморському заповіднику, але така діяльність не вважається дуже шкідливою, оскільки йдеться про зниження чисельності звичайних видів птахів (які занадто розмножились) і збереження цінного рідкісного виду змій.
Після закінчення періоду гніздування у птахів полози переселяються знову в степ та на узлісся гайків, де полюють на мишей, полівок, іноді на ящірок. У Присивашші та в Криму ці змії живляться також ховрахами. В кінці жовтня — на початку листопада полози ховаються у глибоких норах гризунів, у розсипах каміння, в пустотах під фундаментами будівель, де впадають у зимову сплячку. Цей вид не уникає людської оселі: його досить часто знаходили у хатах та сараях, у садибах єгерів заповідника або жителів окраїн деяких сіл. При цьому змії заповзали на горища і руйнували гнізда горобців, та у курники, де ласували курячими яйцями. Незважаючи на це, єгері не вбивали непроханих гостей, а відловлювали та відносили далеко в степ. Спаровування у цих змій відбувається в квітні—травні, у червні самки відкладають у норах гризунів 4—13 яєць, у серпні—вересні з них вилуплюються малята.
Чисельність цього виду на Україні скрізь, крім заповідників, знижується через освоєння місць оселення змії та переслідування її людиною. Охорона плазунів у Чорноморському заповіднику та створення тут умов для збільшення чисельності чотирисмугого полоза дозволяють сподіватися, що рідкісну тварину буде збережено. Необхідно поліпшити охорону цієї змії у Криму, створивши Керченський заповідник.
 

Джерела інформації: Тварини Червоної книги.- К.- 1990.