Вона – життя, … проте і греблі рве…

Проста земна вода – основа світу...
Зі школи знане – „аква-віта”...
Освячена, проста, жива,
Кринична, дощова і річкова,
І в знанім розчині – славетна „Оковита”,
Відома й тим, що греблі рве...
Якщо її до того дурість доведе...

Воді не раз ми проголошували оди...
Та чи пізнали ми цей дар природи?..
Яка людьми в ній ще не знана сила...
Ось животворна, раптом - нищівна...
В часи Потопу Землю полонила -
І відродила все живе вона ...

Чи в змозі ми заставити себе
Знайти шляхи до плідної розмови,
Щоби порозумітись з нею знову,
Покаятись, звернувшись до небес,
Щоб з тягарю усіх отих гріхів,
Що наробили за нових часів,
Нам скинути хоча б дещицю...
І в неї - вчиться, вчиться, вчиться ...
Щоб обережно кроки до природи
Робити з розумом, ... і за нагоди
Характеру її всі риси пізнавати...
Щоб не топила наші хати,
Щоб не губила наші врожаї...
Не дарувала щоб хвороби
І горожанам, і хліборобам...
Вода – то Вирію основа,
І прощення просити знову й знову
Ми мусимо, щоби простила нам,
Пихатим неукам-панам,
І нашу зверхність, і зухвалість... 

Вода не любить дурнів хвалькуватих,
Не варто нам із нею жартувати -
Це має кожен добре знати…
У дощику, у ручаї, в росі,
У краплі поту і в краплині крові
Вода – то вічного життя основа,
І ми - води найвищеє творіння,
Але без жаги знань, і без терпіння
ЇЇ пізнати всю і до кінця…
Ні, не піти нам з нею до вінця,
Аж поки прощення не вимолим усі…
Не вимолим прощення в „аква-віти”…
У краплі поту…, в крапельки роси…
Яких ми здавна є невдячні діти…

Тож схаменімося, полишимо пихатість,
Нащо породжуємо зло у рідній хаті…
Ми - не володарі природи та стихії…
Ми їхні діти – нерозумні та лихії…

Від екології довкілля – до екології душі…

Мій рідний край – куточки раю…
Куди не кинеш погляд – свято для душі…
Зелений берег, будяки та комиші…
І бджілонька, яка нектар збирає…

Де ще побачиш ти таку красу!...
Та що залишим ми нащадкам після себе?..
Невже задимленеє згарищами небо,
Обпалене гілля та знищену росу…

Так, так… – росу, живу сльозу природи,
Що землю береже від спеки і негоди –
Та встояти не може перед нами –

Ми ж повставали над природою панами
І владарюємо!... Але на сором та посміховище,
Бо перетворюєм природу в… середовище…