Кутора мала (кутора малая)

Зовнішній вигляд дещо нагадує мишей з помірно видовженим тулубом та досить короткими кінцівками. Голова досить велика. Видовжена носова частина утворює хоботок. Розміри 70— 82 мм, маса 9—14,1 г. На задній частині хвоста, який значно довший за половину тіла, розташований кіль. На ступнях щетинки утворюють слаборозвинену плавальну облямівку, що свідчить про меншу, ніж у звичайної кутори, пристосованість до напівводного типу життя. Хутро густе, утворює щільний покрив, що не намокає у воді. Забарвлення чорно-буре або коричнево-буре, черевце брудно-білясте з жовтуватим відтінком. За очами невелика світла пляма. Вух майже не видно з-під волосяного покриву. Верхніми різцями здатна вбивати більшу за себе здобич. Добре плаває. Вважають, що слина кутори має токсичні властивості, через що тварини, покусані нею, впадають у шоковий стан. Як у землерийок, біля кореня хвоста розташовані специфічні залози, що продукують секрет із своєрідним запахом. Як і бурозубка альпійська, належить до родини землерийок.
На Україні відомо близько 120 пунктів знахідок у Хмельницькій, Львівській, Вінницькій, Одеській, Черкаській, Київській, Полтавській, Херсонській і Кримській областях, а також у Карпатах повсюдно до висоти 1500 м н.р.м. Найчастіше її здобували в Кримських та Карпатських горах. Тепер кутора мала не зустрічається на полонинах, у степах та населених пунктах. В 1988 р. її спіймали на околиці Києва. На Поліссі зустрічається спорадично й посідає п'яте місце серед землерийок (після бурозубок звичайної, малої, білочеревої та кутори звичайної). В Західному Поліссі в погадках сов її рештки становлять 0,15— 0,16 %.
Популяція цього виду неоднорідна. Вчені вважають, що в Карпатах, По¬ліссі та Лісостепу поширений окремий підвид, а в плавнях нижнього Дніпра, букових лісах Криму — інший. Віддає перевагу рівнинним лісам, чагарникам, лукам, зрідка буває на болотах. На відміну від великої кутори, найулюбленішими є неглибокі маловодні водойми з швидкою течією та малозамерзаючі з досить крутими кам'янистими берегами. Більше поширення ЇЇ в гірських районах свідчить про те, що там взимку вона знаходить для себе частково не замерзаючі водойми у вигляді джерел, потоків, річок та протічних озер. Це для неї дуже важливо, оскільки в її раціоні переважають водяні організми (комахи, молюски тощо). Вище верхньої межі лісу в горах не зустрічається. Знаходили в ялицевому лісі по вологих схилах лісового яру; по берегах, що заросли вільхою, вербою, тополею, дубом, березою, кленом, сосною та іншими деревними породами на досить зволоженому грунті.
Гнізда мостить поблизу води під корінням дерев, у густій траві, під землею або в щілинах між камінням. Гніздо в норі вистелено травою та листям. У Молдові поселяється на купинах. У сплячку не залягає. Дані про розмноження відсутні. Вчені вважають, що за біологією розмноження подібна до кутори великої. Вірогідно дає два приплоди. Тривалість вагітності близько 24 днів. Самка народжує 3 — 8 малят, які вигодовує молоком до 37 днів.
На думку В. І. Абеленцева, значна сухість клімату, що характерна для півдня України, зумовила такий характер гідробіотопів, що тут присутня власне кутора мала, а не велика, низьку чисельність якої в природі автор пояснює меншою пристосованістю до потаємного способу життя, що призводить до високої смертності. Інші дослідники низьку чисельність пояснюють доступністю тварин для хижих птахів, єнотовидного собаки та ін. Охороняється в Карпатському заповіднику та парку і в Кримському заповідно-мисливському господарстві.

 Джерела інформації: Тварини Червоної книги.- К.- 1990.- с.25-26