Природоохоронні території під тиском: маловоддя, війна та боротьба за збереження екосистем

05.11.2026

Друга частина конференції «Дунай – лимани – Чорне море» була присвячена природоохоронним територіям, їхньому нинішньому стану та викликам, із якими стикаються установи природно-заповідного фонду. Своїм досвідом поділилися представники Дунайського біосферного заповідника НАН України, національних природних парків «Тузлівські лимани», «Нижньодністровський», «Куяльницький» і «Гуцульщина».

Географічно ці території дуже різні, однак проблеми, про які говорили їхні представники, виявилися напрочуд схожими. Зміни гідрологічного режиму, маловоддя, вплив війни, втручання у природні комплекси, недостатні можливості для моніторингу та захисту заповідних земель – усе це безпосередньо впливає на стан екосистем.

Практично в усіх виступах звучала стурбованість повільним розширенням природно-заповідного фонду та обмеженими можливостями захищати вже створені природоохоронні території. Представники установ розповідали про земельні й містобудівні конфлікти, незаконне будівництво, втручання у водний режим і необхідність тривалого використання юридичних механізмів для відстоювання заповідних земель.

Водночас стало очевидним, що природоохоронна територія – це не просто визначена на карті ділянка. Її стан залежить від взаємодії ландшафту, води, седиментів, біоти та гідрологічних процесів. Саме тому збереження окремих природних комплексів потребує басейнового й екосистемного підходу.

Як змінюються екосистеми дельти Дунаю в умовах маловоддя та війни

Про стан природних комплексів дельти Дунаю, вплив маловоддя та можливості наукового моніторингу в умовах війни розповів Олександр Гайдаш, керівник наукового відділу Дунайського біосферного заповідника НАН України.

За його словами, останніми роками водність Дунаю суттєво зменшилася. Весняних водопіль уже недостатньо для формування мілководних ділянок, які мають важливе значення для розмноження амфібій і живлення птахів. Одним з індикаторів стану водно-болотних угідь є острів Єрмаків, де зміни водного режиму позначаються на природних комплексах.

Гідрологічні спостереження, представлені в доповіді, охоплювали 2021–2026 роки. Вони демонструють помітні коливання рівня води: найвищі показники зафіксовано у 2023–2024 роках, тоді як у 2022-му та 2025-му рівні були значно нижчими. Супутникові знімки окремих ділянок дельти також показують зміни площі водного покриву у плавнях.

Повномасштабна війна додатково ускладнила дослідження. За словами Гайдаша, близько 80% території заповідника закриті для відвідування та проведення польових робіт. За таких обставин особливого значення набуває дистанційне зондування Землі: аналіз супутникових знімків дає змогу оцінювати обводненість плавневих територій, відстежувати зміни берегової лінії та формування наносних кіс біля гирл, а також виявляти наслідки пожеж.

Один із прикладів, наведений у презентації, – пожежа на території заповідника, яку за знімками Sentinel-2 вдалося окреслити на площі близько 140 гектарів. Окрему загрозу становлять займання, спричинені падінням ударних безпілотників. Гайдаш також розповів про використання супутникових передавачів для дослідження переміщень тварин. У співпраці з компанією ДТЕК білих лелек оснастили GPS/GSM-передавачами. Це дало змогу простежити їхні міграційні маршрути з дельти Дунаю через Чорне море, Туреччину та Близький Схід до Африки. Передавачі використовують і для відстеження переміщень пугачів – одного з напрямів роботи з відновлення їхньої популяції. За період повномасштабної війни в дельту випустили десятьох птахів, частину з яких також моніторять за допомогою передавачів.

Ще один напрям – автоматизований моніторинг біорізноманіття за допомогою аудіологерів. Заповідник уже зібрав близько терабайта аудіозаписів кажанів, а навесні планує розширити спостереження на птахів.

Поєднання польових досліджень, супутникового моніторингу, GPS/GSM-передавачів та автоматизованого збору акустичних даних дає змогу продовжувати вивчення природних комплексів дельти Дунаю навіть за умов обмеженого доступу до значної частини заповідної території.

Відновлення природної мозаїки ландшафтів на острові Єрмаків

Про досвід ревайлдингу острова Єрмаків у внутрішній дельті Кілійського рукава Дунаю розповів Олег Дьяков, кандидат географічних наук, директор Дунайського біосферного заповідника НАН України.

Площа острова становить близько 2300 гектарів. У середині XX століття острів обвалували дамбами, плануючи вирощувати очерет для паперового комбінату в Ізмаїлі. Згодом територію використовували переважно як пасовище. Порушення природного водообміну призвело до засолення ґрунтів і деградації рослинності.

У 2009 році за участю Всесвітнього фонду природи (WWF), Дунайського біосферного заповідника та місцевих орендарів розпочалося відновлення водного режиму острова. У системі дамб облаштували прорани та інші гідротехнічні споруди, через які вода з Дунаю почала надходити до внутрішніх проток і заплавних водойм. Порівняння аерофотознімків 2001 і 2008 років, представлених у доповіді, демонструє зміни: замість переважно сухої території поступово сформувалася мозаїка водойм, проток і плавнів.

Відновлення водообміну стало одним із перших важливих результатів ревайлдингу. Воно сприяло поверненню характерних для дельти водно-болотних оселищ і створенню умов для відновлення природних процесів. Ще одним ключовим напрямом програми стало повернення на острів великих травоїдних тварин, які відіграють важливу роль у формуванні та підтриманні природних ландшафтів.

У межах ревайлдингу на Єрмакові з’явилися водяні буйволи, польські коники та інші тварини. Їхнє повернення мало не лише відновити характерний для природних ландшафтів видовий склад фауни, а й сприяти відтворенню важливих екологічних процесів. Зокрема, тварини поїдають траву й очерет, стримують надмірне заростання території та допомагають підтримувати відкриті низькотравні луки. У результаті формується мозаїка різних оселищ – відкритих луків, заростей, водойм і плавнів, важлива для багатьох видів водно-болотних угідь. Таким чином, природний і напівприродний випас став одним із інструментів відновлення екосистем острова.

Водночас цей підхід потребує контролю. У посушливі періоди тварини можуть концентруватися на обмежених сухих ділянках, створюючи надмірне пасовищне навантаження. Тому важливо стежити за станом рослинності та підтримувати баланс між присутністю травоїдних і здатністю природних оселищ до відновлення.

Попри досягнуті результати, відновлення водного режиму залишається актуальним завданням. Як показав Дьяков на супутникових знімках, у проранах і прилеглих водотоках накопичуються наноси. В окремих місцях вони утворюють віялоподібні відклади, змінюють конфігурацію проток і поступово перешкоджають надходженню води на острів. Загальна довжина дамб обвалування, за даними презентації, становить близько 19,5 км, тоді як прорани займають лише невелику частину периметра. Підтримання водообміну потребує постійної уваги та пошуку рішень, які допоможуть зберегти зв’язок внутрішніх водойм із Дунаєм.

Серед інших загроз Дьяков назвав наслідки повномасштабної війни, зокрема пожежі, спричинені падінням ударних безпілотників. У 2026 році, за його оцінкою, на острові вигоріло майже 1500 гектарів. Пожежі пошкоджують природні оселища та ускладнюють роботу з їхнього відновлення. Значних втрат від вогню зазнав і сусідній румунський острів Черновка.

Програма ревайлдингу має також соціальний вимір. У травні 2025 року заповідник започаткував ініціативу «Природа для ветеранів», у межах якої ветерани та члени їхніх родин відвідують природні території для психологічного відновлення. Це приклад того, як відновлені природні ландшафти можуть ставати простором не лише для збереження біорізноманіття, а й для взаємодії людей із природою.

Досвід Єрмакова показує, що ревайлдинг – це не одноразове втручання, а тривалий процес. Його результати охоплюють відновлення водообміну, повернення водно-болотних оселищ, реінтродукцію великих травоїдних і відновлення за їхньої участі природних процесів. Подальша робота потребує моніторингу накопичення наносів, підтримання зв’язку водойм із Дунаєм, контролю за пасовищним навантаженням і врахування воєнних загроз. Водночас необхідно узгоджувати природоохоронні завдання з інтересами місцевих орендарів та інших землекористувачів.

Як захистити чорноморських китоподібних від наслідків війни

Вплив повномасштабної війни на чорноморських китоподібних і необхідність створення морського резервату для їхнього збереження стали темою виступу Івана Русєва, доктора біологічних наук, начальника науково-дослідного відділу Національного природного парку «Тузлівські лимани».

Дослідник зосередив увагу на трьох видах китоподібних, що мешкають у Чорному морі: азовці, афаліні та білобочці. За наведеними ним оцінками, на початку XX століття їхня загальна чисельність становила близько двох мільйонів особин, а до повномасштабного вторгнення скоротилася приблизно до 400 тисяч. Серед причин такого тривалого скорочення Русєв назвав промислове використання дельфінів у минулому, загибель у рибальських сітках і браконьєрство.

Після 24 лютого 2022 року до цих загроз додався безпосередній вплив воєнних дій. Особливо показовими стали результати спостережень на узбережжі Нацпарку «Тузлівські лимани». За даними моніторингу, до війни тут знаходили в середньому 0,07 туші китоподібних на кілометр узбережжя, тоді як у 2022 році, до деокупації острова Зміїний, цей показник зріс до 8,7. Тобто кількість знахідок збільшилася більш ніж у сто разів. На карті, представленій у доповіді, позначено місця виявлення загиблих афалін, білобочок та азовок на піщаному узбережжі парку в березні–серпні 2022 року.

Водночас кількість виявлених на березі тіл не відображає реального масштабу загибелі. Посилаючись на дослідження наслідків катастрофи Deepwater Horizon у Мексиканській затоці, Русєв зазначив, що на узбережжя може викидати лише близько 5% загиблих морських ссавців. За його оцінкою, у 2022 році в усіх чорноморських країнах було знайдено близько трьох тисяч туш, а загальні втрати могли становити приблизно 50 тисяч китоподібних. Сукупну кількість загиблих упродовж 2022–2026 років дослідник оцінив щонайменше у 120 тисяч особин. Це розрахункові оцінки, а не результати безпосереднього обліку всіх загиблих тварин.

Окрему увагу доповідач приділив механізмам, через які війна може впливати на стан китоподібних. Серед первинних чинників він назвав роботу військових сонарів, ракетні пуски та вибухи мін і боєприпасів. Вони можуть спричиняти акустичні травми й контузії, порушувати ехолокацію та орієнтацію тварин, викликати сильний стрес. Унаслідок цього китоподібним стає складніше знаходити здобич, вони слабшають і втрачають здатність повноцінно живитися.

За представленою Русєвим схемою, вплив воєнних чинників може мати каскадний характер. Первинні травми та стрес послаблюють організм, підвищують його вразливість до інфекцій і паразитарних захворювань. Додаткову загрозу становить хімічне забруднення моря мазутом та нафтопродуктами. У підсумку це може призводити до загибелі тварин, поширення інфекцій у популяціях і погіршення умов їхнього відтворення. Навіть особини, які вижили, можуть залишатися вразливими до хвороб і потребувати реабілітації.

Як один із необхідних кроків для збереження чорноморських китоподібних Русєв запропонував створити велику заповідну морську акваторію. Представлена ним концепція передбачає розширення території Нацпарку «Тузлівські лимани» на морську акваторію площею близько 3000 км² – у напрямку острова Зміїний. Така охоронювана територія має забезпечити кращі умови для збереження та відтворення популяцій китоподібних. Ще однією необхідною складовою доповідач назвав створення реабілітаційного центру для дельфінів.

Обґрунтовуючи ці пропозиції, Русєв послався на міжнародні природоохоронні зобов’язання України, зокрема Чорноморську конвенцію та угоду ACCOBAMS, а також на План вивчення китоподібних. На його думку, без великих охоронюваних морських акваторій, систематичного моніторингу та можливостей для реабілітації постраждалих тварин відновлення чорноморських популяцій буде вкрай складним.

Сасик: наслідки інженерного втручання, які не вдалося подолати за десятиліття

Директорка Національного природного парку «Тузлівські лимани» Ірина Вихристюк розповіла про історію Сасика – найбільшого морського лиману північно-західного Причорномор’я, водно-болотного угіддя міжнародного значення. Вона розповіла, як масштабне інженерне втручання змінило природний режим водойми, яких екологічних та господарських наслідків це завдало і чому відновлення Сасика залишається актуальним.

Наприкінці 1970-х років Сасик відокремили від Чорного моря дамбою завдовжки близько 14 кілометрів. Це було частиною проєкту Дунай-Дністровської зрошувальної системи: передбачалося подавати дунайську воду каналами й використовувати її для поливу сільськогосподарських угідь. Однак перекриття природного водообміну з морем змінило гідрологічний режим лиману та послабило природні механізми його самоочищення.

Зрошення Сасиком розпочали 1981 року, але згодом виявили негативні наслідки для довкілля та сільського господарства. За даними, наведеними у презентації, експертизи 1994 року дали негативні результати, а полив припинили. Водночас замість послідовного демонтажу системи й відновлення природного водообміну тривали пошуки способів зберегти її функціонування.

Наслідки виявилися значно ширшими за стан самої водойми. За словами Вихристюк, близько 30 тисяч гектарів земель були виведені з обробітку через засолення. Серед проблем лиману – евтрофікація, замулення та заростання. Зміна водного режиму впливає і на прилеглі природні комплекси, зокрема на Стенцівсько-Жебріянівські плавні, а також створює ризики для якості води й умов життя місцевих громад.

Протягом десятиліть науковці, природоохоронці та представники місцевого самоврядування неодноразово порушували питання відновлення природного гідрологічного режиму Сасика, зокрема шляхом роздамбування. Проте проблема залишається невирішеною.

Окремий виклик – збереження пересипу, який відділяє лиман від Чорного моря. У 2020 році порушувалося питання розширення території Нацпарку «Тузлівські лимани», зокрема включення до нього пересипу та акваторії Чорного моря. Водночас на пересипі пропонували створити курорт «Дунайя». На думку природоохоронців, забудова цієї території може суперечити завданню зберегти її природний стан і створити передумови для відновлення лиману.

Ірина Вихристюк наголосила, що охорона Сасика не має обмежуватися формальним природоохоронним статусом. Потрібні рішення, які забезпечать відновлення водообміну, збереження пересипу та охорону природних комплексів із урахуванням інтересів місцевих громад. Розвиток екотуризму й водних видів відпочинку може бути сумісним із природоохоронними цілями, якщо не супроводжуватиметься капітальною забудовою вразливих територій.

«Сасик – це тест на нашу зрілість і цивілізованість», – підкреслила керівниця парку.

Єдиний великий Дунайський біосферний заповідник – як це можливо?

Михайло Жмуд, експерт ГО «Інститут екології та розвитку дельти Дунаю», засновник комплексу зеленого туризму «Пелікан», присвятив виступ можливості створення єдиного великого Дунайського біосферного заповідника на базі наявних об’єктів природно-заповідного фонду Українського Придунав’я.

Запропонована ним концепція передбачає об’єднання Дунайського біосферного заповідника, регіонального ландшафтного парку «Ізмаїльські острови», придунайських озер і прилеглих заплавних територій. На представленій карті до переліку потенційних територій включено озера Кагул, Ялпуг, Катлабух, Китай і Сасик, а також ділянки дельти Кілійського рукава та території Кагульського району. За розрахунками, наведеними в презентації, загальна площа такого об’єднаного заповідника могла б становити близько 152,5 тисячі гектарів: приблизно 50,3 тисячі гектарів нинішнього Дунайського біосферного заповідника, 1,3 тисячі гектарів РЛП «Ізмаїльські острови» та близько 100,9 тисячі гектарів інших запропонованих територій.

Окремо Жмуд звернув увагу на транскордонний вимір охорони дельти Дунаю. Українська та румунська частини дельти вже входять до транскордонного біосферного резервату «Дельти Дунаю», однак українська частина охоплює лише північну ділянку дельтової системи. На думку експерта, посилення співпраці з румунськими природоохоронними та науковими установами могло б допомогти Україні використовувати їхній досвід управління великими природоохоронними територіями й залучення європейського фінансування.

Водночас, за словами Жмуда, практична взаємодія між установами двох країн послабилася, зокрема через нестачу українських науковців і фахівців, які могли б готувати та реалізовувати спільні проєкти. Тому він наголосив на потребі посилити науковий потенціал української частини дельти й сформувати постійну команду дослідників, які працюватимуть безпосередньо на цій території.

Серед пропозицій експерта – створення спільної платформи за участю Дунайського біосферного заповідника, НПП «Тузлівські лимани» та профільних наукових установ. Така платформа могла б узгоджувати підходи до управління природоохоронними територіями, напрацьовувати спільні проєкти та відновлювати системну співпрацю з румунськими колегами.

Жмуд також застеріг від запровадження природоохоронних обмежень без урахування особливостей екосистем і традиційного природокористування. Зокрема, він звернув увагу на роль випасу худоби у підтриманні відкритих оселищ, важливих для певних видів біорізноманіття. Отже, розширення природоохоронних територій, на його думку, має супроводжуватися науково обґрунтованим зонуванням і врахуванням потреб місцевих громад. Важливо також зберігати основні водні шляхи, якими місцеві жителі виходять до моря.

Таким чином, ідея великого Дунайського біосферного заповідника передбачає не лише збільшення площі охоронюваних територій, а й формування узгодженої системи їхнього управління. Для цього потрібні постійна наукова робота, співпраця між природоохоронними установами України та Румунії й пошук балансу між збереженням природних комплексів та інтересами місцевих громад.

Маловоддя змінює екосистеми Нижнього Дністра

Керівник науково-дослідного відділу Нижньодністровського національного природного парку Сергій Курочкін зосередився на змінах гідрологічного режиму Дністра, їхньому впливі на природні комплекси пониззя та заходах, які парк пропонує включити до програми відновлення на 2027 рік.

Площа парку, створеного у 2008 році для збереження природних комплексів пониззя Дністра, становить понад 21,3 тис. гектарів. Його територія охоплює заплавні ліси й луки, плавневі озера, протоки та інші водно-болотні оселища. У межах парку розташовані два водно-болотні угіддя міжнародного значення – Межиріччя Дністра і Турунчука та північна частина Дністровського лиману.

Однією з основних проблем, на які звернув увагу доповідач, є маловоддя. Через зарегулювання річки та зменшення водності скорочується затоплення заплав, рідше наповнюються озера. Це змінює умови існування багатьох видів: риби втрачають доступ до частини нерестовищ і кормових ділянок, погіршуються умови для розмноження амфібій, а птахи мають менше місць для гніздування, живлення та відпочинку під час міграцій.

Показовими були дані про водність Дністра у верхній частині басейну. За наведеними у презентації показниками, у Заліщиках витрата води зменшилася з 43 м³/с 1 серпня до 32 м³/с 20 серпня 2026 року. Ці вимірювання характеризують водність річки вище за течією і дають змогу оцінювати загальну гідрологічну ситуацію в басейні, від якої залежить і водний режим її нижньої течії.

Зміни водного режиму позначаються і на стані водно-болотних угідь. На окремих ділянках спостерігається висихання, а в Дністровському лимані – зміни солоності та проникнення морських видів риб далі вглиб лиману.

Окрему увагу Курочкін приділив озеру Васильки та острівним ставкам, визначеним як пріоритетні ділянки для відновлення водного режиму. Парк пропонує оцінити можливість відновлення водного зв’язку між каналом, єриком та озером. Для цього необхідно провести гідрологічні проміри, зіставити рівні води й оцінити ризик надмірного дренування прилеглих плавнів. Серед можливих технічних рішень – усунення перемичок або облаштування регульованих водопропусків.

Для ставків біля Карагольської затоки пропонується відновити часткове водне сполучення або облаштувати регульований водопропуск. Однак початок робіт пов’язують із попереднім контролем джерела забруднення. Також заплановано дослідження седиментів: їхньої товщини, гранулометричного складу, вмісту органічної речовини, пестицидів та інших забруднювачів, а також ризику перенесення мулу.

Ще один напрям – створення безпечних місць для гніздування кучерявого пелікана на ділянках Данилів Кут і Верхній ставок. Серед можливих рішень – гніздова платформа або плавучий острів. Їхнє облаштування має передувати оцінка рівнів води, хвильового впливу та чинників турбування птахів. Результати планують відстежувати за кількістю відвідувань ділянок, ночівель, гніздових пар і пташенят.

Урочища Вільха та Глибокий Турунчук також визначені як пріоритетні для досліджень і природоохоронних заходів. Зокрема, у Вільсі планують спостерігати за колонією великого баклана, станом дерев і підросту, а також досліджувати раціон птахів та стан іхтіофауни. На Глибокому Турунчуку передбачені повторні обстеження берегових ділянок. Окремо парк пропонує досліджувати водний режим озера Біле, макрофіти й седименти, а також відновлення оселищ на ділянках, що постраждали від пожеж.

Таким чином, запропонований парком підхід передбачає не лише локальні гідротехнічні втручання, а й попереднє обстеження ділянок, оцінку екологічних ризиків і подальший моніторинг. Його мета – відновити природне водне сполучення там, де це можливо без шкоди для плавнів, та поліпшити умови існування водних і навколоводних видів.

Незаконне використання земель і боротьба за відновлення природних комплексів Нижньодністровського парку

Однак проблеми Нижньодністровського національного природного парку не обмежуються змінами водного режиму та станом екосистем. Тимчасово виконувач обов’язків директора парку Володимир Самусєв зосередився на незаконному використанні заповідних земель і труднощах з їхнім захистом. За словами доповідача, на території парку фіксують незаконне будівництво, облаштування рекреаційних об’єктів, спорудження каналів і штучних дамб. Окрему проблему становлять близько 6,5 тисячі гектарів земель у межах парку, які досі числяться мисливськими угіддями двох громадських організацій, хоча полювання на території парку заборонене. Служба державної охорони, за словами Самусєва, задокументувала понад 160 споруд – будинків, альтанок і містків, які, як стверджує адміністрація парку, використовують для незаконної рекреації.

Один із прикладів втручання у природні комплекси – перекриття водотоку до озера Васильки штучною дамбою. За словами Самусєва, внаслідок цього озеро зазнало масштабної деградації, а втрати водного об’єкта перевищили 97%. На цій же ділянці, за його повідомленням, виявили плантації конопель та облаштовану систему крапельного поливу.

Адміністрація парку збирає матеріали та звертається до правоохоронних і контролюючих органів. За словами Самусєва, за заявами парку відкрито понад 11 кримінальних проваджень, однак їхнє розслідування, на його оцінку, тривалий час не просувається. Він також повідомив про три судові рішення, зокрема на рівні Верховного Суду, щодо незаконно зайнятих земель, виконання яких залишається проблемою.

За попередніми розрахунками фахівців парку, шкода на особливо цінних природоохоронних територіях перевищує 5 мільярдів гривень. Самусєв наголосив, що парк не може самостійно забезпечити належний захист території, якщо судові рішення не виконуються, а уповноважені органи не реагують належним чином. Серед необхідних кроків він назвав координацію зусиль природоохоронних установ, науковців, громадських організацій і журналістів, а також використання міжнародних природоохоронних механізмів, зокрема Бернської конвенції.

Конкретні факти щодо стану озер Васильки та Вільха наведені й у скарзі, яку громадська організація «Зелений лист» у вересні 2026 року подала до Бернської конвенції. У ній ідеться про можливе невиконання Україною зобов’язань щодо охорони території Смарагдової мережі UA0000039, до якої входить Нижньодністровський парк.

Основою для звернення стали польові виїзди «Зеленого листа», супутникові знімки Sentinel-2 та результати обстежень, проведених науково-технічною радою парку у квітні–червні 2026 року. За матеріалами обстеження, водний зв’язок озера Васильки з Дністром перекрито земляною дамбою завдовжки близько 4,6 км, а шлюз, через який раніше надходила вода, заблокований. Водойма заростає, на дні накопичуються органічні рештки, а ознак присутності риби під час обстеження не виявили.

Проблеми зафіксували й на озері Вільха: водойма обміліла та інтенсивно заросла, а на прилеглій території виявили розгалужену систему штучних каналів і ґрунтові відвали. Водночас ця ділянка має значну природоохоронну цінність. Тут розташована колонія бакланів, а також трапляються великі білі пелікани й угруповання сальвінії плаваючої – виду та типу оселища, що підлягають охороні відповідно до Бернської конвенції.

Скарга стосується не лише гідрологічних порушень. У ній також описані незаконні споруди на державних землях, обмеження доступу державної охорони парку до окремих ділянок і проблеми зі скиданням стічних вод у водно-болотні угіддя. Автори звернення вимагають незалежної гідрологічної та екологічної оцінки, плану відновлення водойм, контролю забруднення, виконання судових рішень і гарантій безперешкодного доступу державних інспекторів.

23 вересня 2026 року Секретаріат Бернської конвенції підтвердив отримання скарги. Якщо її визнають такою, що відповідає критеріям прийнятності, питання можуть винести на розгляд Бюро Конвенції.

Таким чином, ситуація в Нижньодністровському парку порушує ширше питання: відновлення природних комплексів неможливе без належного управління заповідними землями, припинення незаконних втручань і реального виконання природоохоронного законодавства. Як наголосив Самусєв, ефективний захист потребує спільних дій природоохоронних установ, науковців, громадськості та правоохоронних органів.

Між обмілінням і засоленням: пошук рішень для Куяльницького лиману

Про екологічні проблеми Куяльницького лиману та можливі інженерні рішення для його відновлення розповів заступник директора – головний природознавець Національного природного парку «Куяльницький» Олег Деркач.

Національний природний парк створили 2022 року, вже під час повномасштабної війни. Його площа становить понад 10,8 тис. га. Територія має міжнародне природоохоронне значення як об’єкт Смарагдової мережі Європи та важлива пташина територія. Тут охороняють близько 800 видів судинних рослин, зокрема понад 40 рідкісних та ендемічних, близько 230 видів птахів, а також цінні оселища, занесені до переліку резолюції № 4 Бернської конвенції. Водночас лиман є джерелом природних лікувальних ресурсів – грязей і високомінералізованої ропи.

Серед головних загроз Деркач назвав обміління та пересихання лиману, зростання солоності води, забруднення, збіднення біорізноманіття і поступове запустелювання прилеглих територій. Оскільки Куяльницький лиман не має природного стоку, забруднювальні речовини можуть накопичуватися у водоймі. За словами доповідача, тут виявили найбільше забруднення мікропластиком серед досліджуваних причорноморських лиманів.

Серед варіантів поповнення водойми розглядали подачу води з Дністра, розчищення русла Великого Куяльника та його приток, використання підземних вод і перекидання очищених вод із Хаджибейського лиману. Однак, як наголосив Деркач, жодне з таких рішень саме по собі не усуває проблем водного балансу всього басейну.

Наявна гідроспоруда для подачі морської води допомагає підтримувати рівень води в лимані, але водночас збільшує надходження солі. За оцінкою доповідача, близько 10 млн кубометрів морської води на рік приносять до водойми приблизно 150 тис. тонн солі. Тому поповнення лиману морською водою не можна розглядати окремо від питання регулювання його мінералізації.

Одне із запропонованих інженерних рішень – модернізація гідроспоруди море–лиман і створення експериментальних басейнів, у яких надлишкова вода випаровуватиметься, а солі осідатимуть. Така система має дати змогу дослідити зміни складу та солоності ропи під час випаровування, експериментально оцінити ефективність вилучення солей і визначити оптимальні площу та глибину басейнів. Отримані результати можуть стати основою для пілотної установки, яка забезпечуватиме регулювання мінералізації води лиману.

Деркач також порушив питання можливого відновлення солепромислів. На його думку, за належного наукового обґрунтування та дотримання природоохоронних вимог солевидобування можна було б поєднати з туризмом і використанням оздоровчих ресурсів лиману. Водночас такі ініціативи потребуватимуть оцінки впливу на довкілля, відповідного функціонального зонування та всіх необхідних дозволів.

Серед інших необхідних кроків доповідач назвав установлення обладнання для автоматичного контролю якості води та медико-біологічне обстеження стану природних лікувальних ресурсів. Він також наголосив на потребі розширити й забезпечити більшу цілісність території парку, включивши до неї цінні природні ділянки.

Таким чином, запропонований підхід передбачає не лише підтримання рівня води, а й пошук способів регулювання її солоності, збереження біорізноманіття та раціонального використання природних ресурсів. Проте ефективність інженерних рішень, зокрема експериментальних басейнів для вилучення солей, ще треба перевірити.

Природоохоронний статус має підкріплюватися реальними механізмами захисту

Виступи представників природоохоронних установ засвідчили, що проблеми різних територій часто мають спільне коріння. Маловоддя та порушення гідрологічного режиму змінюють умови існування водно-болотних угідь; війна додає нові загрози – від пожеж і забруднення до обмеження доступу для дослідників; господарське втручання та незаконне використання земель послаблюють природні комплекси й ускладнюють роботу адміністрацій парків.

Водночас учасники говорили не лише про загрози, а й про необхідні зміни: систематичний моніторинг, відновлення водообміну, науково обґрунтоване управління територіями, транскордонну співпрацю, залучення місцевих громад і дієві механізми правового захисту.

Окремо постало питання спроможності самих природоохоронних установ. Для виконання своїх завдань їм потрібні не лише визначені межі та формальний статус, а й фахівці, фінансування, обладнання для досліджень, підтримка державних органів і можливість домагатися виконання законних рішень.

Саме в цьому полягає один із головних висновків другої частини конференції: збереження природоохоронних територій неможливе без комплексного управління екосистемами та реального захисту їхніх природних цінностей. Адже Дунай, його дельта, лимани, річкові басейни й Чорне море пов’язані між собою – так само, як пов’язані між собою проблеми та рішення, від яких залежить їхнє майбутнє.

Джерело: НЕЦУ https://necu.org.ua/pryrodoohoronni-terytoriyi-pid-tyskom-malovoddya-vijna-ta-borotba-za-zberezhennya-ekosystem/