Рослинний світ

Територія Херсонської області за ботанічним районуванням розташована в трьох ботаніко-географічних районах степової зони, а саме: в Правобережному Злаковому Степу, Лівобережному Злаковому Степу і в Полиновому Степу. За геоботанічним районуванням територія області відноситься до 9 геоботанічних районів смуги Типчаково-ковилових степів та смуги Полиново-злакових (Пустельних полиново-типчаково-ковилових) степів Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової зони (області).

Рослинний світ можна охарактеризувати як єдність флори і рослинності. Флора (від гр. хлорос — зелений та лат. флоріс — квітка) — це система географічних популяцій всіх видів рослин,які спонтанно оселились на території даного природно-географічного району. Флора є своєрідним резервуаром фітогенофонду. У зв'язку з різноманітністю природних умов території області тут зростає велика кількість видів рослин і грибів. Вищих судинних рослин (папоротеподібні, хвощеподібні, плауноподібні, голонасінні, покритонасінні) за попередніми даними відмічено близько 1500 видів, вищих несудинних (мохоподібних) — 120 видів, водоростей — діатомових, жовто-зелених, харових, золотистих, динофітових, евгленових, червоних, зелених, а також синьо-зелених (прокаріотів) — більше 500 видів, грибів — близько 850 видів, в т. ч. 150 видів лишайників. Рослинність — це сукупність рослинних угруповань, система фітоценозів даної ділянки земної поверхні або всієї Землі. На відміну від флори рослинність характеризується не тільки видовим складом, але й рясністю кожного виду, певним їх поєднанням, екологічними зв'язками. Вона залежить від еколого-географічних чинників, що діють на загальнопланетарному, зональному, регіональному та місцевому рівнях. Фітоценоз — це угруповання рослин, що пристосувалися до певних умов місцезростань в процесі пристосувальної еволюції і чітко відмежовані від інших угруповань на відносно однорідній ділянці земної поверхні. Він є відкритою системою, в якій відбувається продукування органічних речовин, динамічною системою, що змінюється протягом сезону, року та більш тривалих періодів. Рослинність Херсонської області складають ценози зонального, екстразонапьного та інтразонального типів. В зв'язку з цим рослинність області дуже різноманітна, складена різними типами ценозів, що сформувались в умовах строкатості материнської породи, грунтів, клімату та вологозабезпеченості. Зональна рослинність — це рослинність, яка розвивається в умовах плакору (від гр. плакос — рівнина, площина), тобто на підвищеннях, вододільних, рівних чи хвилястих територіях, кліматичні умови яких найбільше відповідають умовам даної географічної зони. Зональна рослинність включає в себе корінні або клімаксові рослинні асоціації і формації, тобто такі, які в процесі сукцесійного розвитку досягли повної відповідності з даними кліматичними умовами через середовищнотвірні абіотичні чинники. До зональної рослинності відносяться типчаково-ковилові степи, пустельні полиново-злакові степи, степові чагарники, псамофітні різнотравно-типчаково-ковилові степи.

Типчаково-ковилові степи.

Степи цього типу є зональним явищем. Вони переважають в рослинному покриві біосферного заповідника "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна, а також на схилах балок, ярів, на крутих берегах Дніпра, Інгульця. Зустрічаються в Білозерському, Бериславському, Велико-Олександрівському, Високопільському, Нововоронцовському, Нижньо-Сірогозькому, Чаплинському та деяких інших районах. Ці степи називають біднорізнотравними, оскільки їх видова різноманітність складає близько 12 видів на 1 м² площі. До складу флори цих степів входить майже 500 видів вищих рослин.

Травостій степів зріджений порівняно з різнотравно-типчааково-ковиловими степами, що розташовані північніше. Тут добре виражений літній період напівспокою рослин. Домінують в рослинному покриві щільнокущові злаки — ковила Лессінга {Stipa lessingiana), к. українська (S. ucrainica), к. волосиста (тирса) (S. capillata), костриця валіська (типчак) {Festuca valesiaca), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), колосняк гіллястий {Leymus rаmоsus). В домішці степове різнотрав'я — пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), кринітарія волохата {Crinitaria villosa), пьон Черняєва (Linum czernjaevii), люцерна румунська (Medicago romanica) та інші.

В міждернинних проміжках поселяються ефемери і ефемероїди. Ефемерів — видів, цикл розвитку яких проходить в дуже стислі терміни, тут значна кількість. Це веснянка весняна (Erophila vernа), вероніка весняна (Veronica verna), в. трилиста (V. triphyllos), костянець зонтичний (Holosteum umbellatum), проломник видовжений {Androsace elongata), мласкавець ребристий (Valerianella costata) та ін. Ефемероїди, на відміну від ефемерів — багаторічні рослини, хоча й з дуже коротким, звичайно весняним, періодом розвитку. До них відносяться тонконіг бульбистий (Роа bulbosa), тюльпан Шренка {Tulipa schrenkii), т. південнобузький (Т. hypaniса), т. скіфський (Т. scythica), гіацинтик блідий (Hyacinthella leucophaea) та ін. З мохів в цих степах переважають тортуля сільська (Tortula ruralis), вейсія довголиста (Weissia longifolia), з лишайників — кладонія оленевидна {Cladonia rangiformis), к. війчаста (С. fimbriata), багато синьо-зеленої водорості носток звичайний (Nostoc commune). Види ковили, тюльпанів та інші включені до Червоної книги України, а рідкісні ценози — формації ковили Лессінга, к. української, к. волосистої включені до Зеленої книги України.

Пустельні полиново-типчаково-ковилові (злакові) степи.

Займають вузьку смугу вздовж Чорного і Азовського морів, вздовж узбереж Сиваша в Голопристанському, Скадовському, Каланчацькому, Чаплинському, Новотроїцькому та Генічеському районах. В умовах значного засолення грунтів та посушливого клімату ці степи є найбільш ксерофітними. Рослинний покрив їх мозаїчний, комплексний. З ксерофітних напівчагарничків у ценозах домінують полин сантонінський (Artemisia santonica) — на захід від Скадовська, та полин таврійський (A. taurica) — на схід від Скадовська. На дещо підвищених місцях тут переважає костриця валіська, житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), рідше ковила волосиста, в домішці — полин австрійський (Artemisia austriaca), віниччя сланке (Kochia prostrata), камфоросма монпелійська (Саmphorosma monspeliaca), з різнотрав'я — кермек Мейєра (Limonium meyeri), конюшина польова (Trifolium arvense). В прогалинах — тонконіг бульбистий, тюльпан Шренка, бурачок пустельний (Alyssum desertorum), мохи — тортуля піщана (Tortula ruraliformis), т. сільська, брахітецій білуватий (Brachythecium albicans), з лишайників, особливо на дуже засолених місцях — кладонія оленевидна, к.підоленевидна (С. subrangiformis) та к. листувата (С. foliacea). Слід відзначити, що із збільшенням засолення зростає ценотична роль лишайників, їх проективне покриття досягає 30-40%.

Чагарникові зарості

в деяких частинах області зустрічаються не тільки на схилах балок, берегів річок; але й на плакорах. Особливо це характерно для великих знижень, безстічних депресій — подів, які найбільш характерні для півдня та сходу області. Лише антропогенна діяльність перешкоджає чагарниковим заростям значно поширитись на плакорі. Тому їх необхідно відносити до зонального типу рослинності і розглядати як проміжну стадію зміни степових ценозів лісовими. Грунти в чагарникових заростях вологіші, ніж в степових ценозах. Найбільш типові види чагарникових ценозів — терен степовий (Prunus stepposa), бобчук або степовий мигдаль (Amygdalus nаnа), вишня степова (Cerasus fruticosa), види шипшини (Rosa). Зрідка серед чагарників зустрічаються окремі дерева груші звичайної (Pyrus communis) та жостеру проносного (Rhamnus cathartica). Чагарникові зарості дають змогу поселятись в них більш північним видам рослин. Так на ділянці "Стара" в заповіднику "Асканія-Нова" серед терну степового відзначені бореальні і неморальні види мохів, тобто види, що звичайно зростають в тайговій зоні та зоні широколистяних лісів. Формація мигдалю степового — рідкісна, потребує охорони,тому вона включена до Зеленої книги України

Псамофітні (піщані) степи.

Рослинність піщаних степів на Нижньодніпровських пісках є домінуючою, первинною, корінною. Псамофітні степи займають підвищені ділянки всіх семи піщаних арен: Каховської, Козаче-Лагерської, Виноградівської (Чалбаської), Олешківської, Збур'ївської, Іванівської та Кінбурнського п-ова. Ці степи, хоча й розташовані в смузі типчаково-ковилових степів, відносяться до едафічного (псамофітного) варіанту різнотравно-типчаково-ковилових степів, тобто північнішої смуги степової зони. Але оскільки степова смуга (підзона) різнотравно-типчаково-ковилових степів входить до складу степової зони, то вони, природно, відносяться до зонального типу рослинності. В їх покриві переважають костриця Беккера (Festuca beckeri), ковила дніпровська (Stipa borysthenica), келерія піскова (Коеіегіа sabuletorum), житняк Лавренків (Agropyron lavrenkoanum), ж. пухнастоквітковий (A. dasyanthum). У різнотрав'ї також переважно псамофіти — гвоздика плоскозуба (Dianthus platyodon), цмин пісковий (Helichrysum arenahum), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana) та ін. На цих пісках дуже багато ендеміків Нижнього Придніпров'я — видів, поширених лише на даній території: дрік дніпровський (Genista borysthenica), еспарцет дніпровський (Оnоbrychis borysthenica), чебрець дніпровський (Thymus borysthenicus), юринея Пачоського (Jurinea paczoskiana) та ін. Проміжки серед рослин заростають мохами тортулою пісковою та цератодоном пурпурним (Ceratodon purpureus), а також лишайниками — кладонією листуватою, целокаульоном степовим (Coelocaulon steppae) та ін.

Крім псамофітних степів, на піщаних аренах значні площі займають бугристі піски, т. з. кучугури, які утворилися внаслідок дії вітру та інших чинників. На кучугурах переважають види з міцним і довгим корінням, яке дозволяє їм закріплюватись на рухомому піску. Це зіновать дніпровська (Chamaecytisus borysthenicus), дрік дніпровський, молочай Сегієрів, чебрець дніпровський та ін. З мохів тут переважають цератодон пурпурний, брій дернистий {Bryum caespiticium), зозулин льон волосконосний (Polytrichum piliferum). Проте основний фон кучугур створюють лишайники. Це кладонія листувата, к. рогата (Cladonia cornuta), к. оленевидна. Крім того, поверхня піщаних бугрів вкрита товстою до 2 см кіркою з піщинок, переплетених і склеєних сланями водоростей — хлоргормідіум {Chlorhormidium), тетрацистіс {Tetracystis) та ін. Ці рослини є першими, ініціальними ланками заростання пісків.

Екстразональна рослинність— це така рослинність.яка в межах іншої, як правило, сусідньої зони, є зональною, але в даному випадку знаходиться поза нею. Тобто до екстразональних відносяться такі ценози, які в межах іншої зони розвиваються на плакорах, є зональними. В даній зоні вони займають ділянки з специфічними, не типовими умовами. Екстразональна рослинність може мати різне походження. Ценози можуть сформуватись в результаті прямого розселення видів рослин з іншої зони відповідними шляхами, наприклад, долинами річок меридіонального напрямку, інші ценози можуть бути залишками минулої зональної рослинності, що змінилась внаслідок зміни клімату в геологічному часі. В Херсонській області, яка розташована в степовій зоні, до екстразональних можна віднести соснові і дубові ліси, які представляють тут рослинність бореальної і неморальної зон відповідно.

Соснові ліси.

Природні соснові ліси на території області зростали ще в історичні часи в нашій ері і були знищені. Сучасні, відновлені людиною, можна вважати нащадками колишніх, оскільки зберігся субстрат, на якому вони росли — піщані грунти. В основному вони зростають на Нижньодніпровських пісках, невеличкі масиви є в інших частинах області. Перші спроби залісення пісків лівобережжя були зроблені в XIX ст. З тих часів збереглися невеличкі ділянки сосни на околицях м. Цюрупинська. Масові посадки лісів були зроблені після другої світової війни. Нині соснові ліси в області зростають на площі майже 80 тис. га. За ці десятиліття сформувались лісові соснові ценози. Для насаджень було випробувано 22 види сосен. Але найкраще себе проявили два види: сосна звичайна {Pinus sytvestris) та с. кримська (P. pallasiana), причому остання виявилась більш стійкою до жорстких умов степової зони. З інших видів лише деякі зустрічаються як домішка до сосни звичайної та кримської. Це сосна чорна (Р. nigra), сосна гірська (P. montana), c. жовта (P. scopulorum), c. приморська (P. pinaster), с. Банкса (P. banskiana), c. китайська (P. sinensis), c. ладанна (P. taeda).

Сформувались ценози, типові для сосняків сухих місцезростань. Це сосняк куничниковий (злаковий), сосняк осоковий та сосняк лишайниковий. Моховий та лишайниковий яруси складають ті ж види, що зростають в сусідніх псамофітних степах та в березових лісах. З грибів тут є типові для соснових лісів види — білий гриб (Boletus edulis), маслюк звичайний (Ixocomus luteus), рядовка зелена (Tricholoma equestre), бліда поганка (Amanita phalloides), мухомор звичайний (A. muscaria) та ін.

Щодо стану соснових лісів, то на 1997 р. насадження з сосни звичайної на площі 20 тис. га мають сильний ступінь усихання. Причини різні, в т. ч. зниження рівня ґрунтових вод через посухи, а також через суцільне масивне залісення пісків, оскільки ліс сильно випаровує ґрунтову вологу і внаслідок цього висушує піски. Усихання сприяє масовому розмноженню стовбурних і глицегризучих шкідників, поширенню вірусних, бактеріальних і грибних хвороб. Усиханню також сприяє загущеність молодих сосняків. Додають свого також лісові пожежі, що виникають в загущених і усихаючих сосняках. Очевидно, лісівникам необхідно внести корективи в концепцію суцільного залісення пісків і створення моновидових лісових угруповань. На часі створення лісів з підліском та багатовидовим деревостаном, причому ліси, щоб були більш стійкими, повинні чергуватися з масивами виноградників, садів, псамофітних степів, лук.

Дубові ліси.

Невеличкі лісові масиви з дуба звичайного (Quercus robur) пов'язані з другою піщаною терасою Дніпра, де вони займають зниження — улоговини з супіщаними грунтами. Частіше вони зустрічаються в Чорноморському біосферному заповіднику, урочищі Буркути та в інших місцях. До 50-х років значні масиви заплавних дібров були розташовані в заплаві Дніпра північніше м. Каховки. Вони тепер повністю затоплені водами Каховського водосховища.

В деревостані переважає дуб звичайний з зімкнутістю крон до 0,5, а місцями до 0,8, висотою стовбурів до 15-16 м, з діаметром стовбурів до 40 см. В домішці відмічені ясен звичайний (Fraxinus excelsior), береза дніпровська (Betula borysthenica), груша звичайна, осика (Populus tremula), глід обманливий (Crataegus falІасіпа). В підліску — терен степовий, жостір проносний, бузина чорна (Sambucus nigra), калина звичайна (Viburnum opulus). Дуже часто дубові ліси (гайки) оточені густими терновими заростями. У трав'янистому ярусі відмічені неморальні супутники дуба, типові лісові рослини неморальної і бореальної зон — конвалія звичайна (Convallaria majalis), купина пахуча (Polygonatum odoratum), фіалка приємна (Viola suavis), проліска дволиста (Scilla bifolia). На стовбурах дуба та інших дерев переважають давні неморальні та бореальні види мохоподібних, що говорить про те, що дубові ліси є давніми корінними ценозами. Можна говорити навіть про те, що тут на Нижньодніпровських пісках сформувалась особлива географічна раса дуба звичайного. В деяких деталях морфологічної будови він відрізняється від типової основної форми. Про деяку невідповідність даного виду місцевим умовам свідчить той факт, що переважаюча більшість особин дуба уражена грибними хворобами, що викликаються бурою гниллю (Fistulina hepatica) та борошнистою росою {Microsphaera alphitoides). Необхідно встановити контроль за станом всіх популяцій дуба звичайного в області.

Інтразональна (азональна) рослинність — це рослинність, яка не утворює самостійної зони, а у вигляді фрагментів включається в зональну рослинність різних зон. На характер інтразональної рослинності часто впливають умови відповідної географічної зони, що проявляється у видовому складі, будові ценозів, особливостях розміщення ценозів, їх динаміці тощо. На території області це: осикові ліси, березові ліси, заплавна рослинність (вербові, осокорові, вільхові ліси, чагарникова рослинність плавнів, луки, болота, водна рослинність), галофітна рослинність, рослинність солоних водойм, рослинність вапнякових відслонень.

Осикові ліси.

Ці ліси пов'язані в своєму поширенні в основному з піщаними аренами лівобережжя області, а саме з їх зниженими місцями — улоговинами. В деревостані домінує осика, стовбури якої досягають 15 м заввишки та мають товщину до ЗО см. В густих заростях зімкнутістю до 0,8-0,9, крім осики, в деревостані зустрічаються дуб звичайний, груша звичайна, береза дніпровська, в підліску — жостір проносний, бузина чорна, крушина ламка (Frangula alnus). В травостої відмічені види різної екологічної приуроченості, що пов'язано з неодинаковими умовами зволоження. Це куничник наземний (Calamagrostis epigeios), осока колхідська (Carex colchica), очерет південний (Phragmites australis) та ін.

Березові ліси.

Деревостан березових лісів (гайків), що часто зустрічаються на пісках від Каховки до Кінбурнського п-ова, утворює ендемічний вид Нижнього Придніпров'я — береза дніпровська, який включений до Червоної книги України. Березняки зростають в улоговинах серед піщаних кучугур або в зниженнях серед псамофітних степів. Деревостан має різну зімкнутість— від 0,1 до 0,8, стовбури досягають 10 м заввишки, а їх діаметр — до 20 см. Берези часто суховершинять, очевидно в результаті зниження рівня ґрунтових вод внаслідок посух останніх десятиліть. В домішці до берези дніпровської відзначені дуб звичайний, осика, груша звичайна, вільха клейка (Alnus glutinosa), сосна звичайна (самосів). В підліску — верба прутовидна (Salix viminalis), терен степовий, бузина чорна, жостір проносний. Оскільки березняки зустрічаються в різних умовах зволоження, то і трав'янистий покрив представлений різними групами рослин — степовими, лучними, лісовими, водно-болотними. Це — куничник наземний, купина запашна, осока висока (Carex elata), очерет південний, золотушник звичайний (Solidago virgaurea). З березняками пов'язане зростання рідкісних видів — плауна заплавного (Lycopodiella inundata), сфагнових мохів — сфагнума оманливого (Sphagnum fallax), c. розчепіреного (S. squarrosum) та с.бахромчатого (S. fimbriatum) та інших, в основному бореальних видів.

Нижньодніпровські плавні.

В долині річки Дніпра, що перетинає Херсонську область і ділить її на дві частини — правобережну і лівобережну, а також Інгульця сформувався своєрідний комплекс різних типів рослинності: лісової та чагарникової (вербняки, осокірники, вільшаники), лучної, водно-болотної.

Лісова рослинність представлена

вербовими лісами з верби білої (Salix alba), які приурочені до найбільш підвищених ділянок заплави. Деревостан розріджений, зімкнутість — 0,3-0,4. Верби суховершинять в зв'язку з нагінними явищами, проникненням солоної морської води під дією вітру по річищу Дніпра та проток далеко вверх проти течії у водойми і відповідно засоленням грунтів заплави. Стовбури верби білої досягають 20-25 м заввишки і дають товщину до 30-35 см і більше. В домішці трапляються верба ламка (S. fragilis) і осокір (Populus nigra). В трав'янистому ярусі зростають розхідник звичайний (Glechoma hederacea), гірчак перцевий (Polygonum hydropiper), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), півники болотні (Iris pseudacorus), живокіст лікарський (Symphytum officinale) та ін.

Осокорові ліси з осокора — тополі чорної займають дещо підвищені місцезростання порівняно з вербовими лісами. Деревостан має зімкнутість до 0,7-0,8, висота дерев — до 20-25 м, діаметр стовбурів — до 20-30 см. В домішці трапляються тополя біла (P. alba), в'яз гладенький (Ulmus laevis), ясен високий, верба біла, в. ламка. В підліску зростають аморфа кущова (Amorpha fruticosa), крушина ламка, жостір проносний, верба прутовидна, ожина сиза (Rubus caesius), бузина чорна. В трав'янистому ярусі переважають куничник наземний, стоколос безостий (Bromopsis inermis), ситник Жерарда {Juncus gerardii), пирій повзучий (Elytrigia repens) та ін. На найбільш піднятих місцях в осокорових лісах різко зростає ценотична роль в'яза гладенького та ясена високого. Ліси тут — осокорово-в'язові, осокорово-ясенові. Характеризуються ці ліси розрідженим травостоєм.

Вільхові ліси зустрічаються в дельтовій та переддельтовій області Дніпра, в притерасних зниженнях та зрідка в зниженнях на піщаних аренах. За характером еколого-фітоценотичних умов це лісові болота, в більшості випадків обводнені, мають торф, мул. Домінує в ценозах вільха звичайна. Зімкнутість деревостану досягає 0,8-0,9, висота стовбурів до 18-20 м, діаметр стовбурів — до 20-30 см. В домішці до вільхи зрідка зустрічаються верба біла, тополя чорна та біла, на аренних зниженнях на узліссях до вільхи домішується дуб звичайний та береза дніпровська. В рідкому підліску зустрічаються верба сиза (Salix cinerea), калина звичайна, верба тритичинкова {Salix triandra), аморфа кущова. В трав'янистому ярусі типові болотні види — гірчак амфібійний (Polygonum amphibium), осока гостровидна (Carex acutiformis), півники болотні, вербозілля звичайне, живокіст лікарський, папороть болотна (Thelypteris palustris) та ін. Вільха звичайно зростає на підвищеннях — "п'єдесталах", оточених глибокими *вікнами" з водою. Нерідко весь п'єдестал (1,5-2 м в діаметрі) вкритий мохом аулакомнієм болотним (Aulacomnium palustre), a по краях зростає амблістегій береговий (Amblystegium riparium), який спускається під воду по корінню вільхи, що виступає.

Чагарникова рослинність значно поширена в плавнях. Її складають чагарникові види верб — тритичинкова, прутовидна, попеляста, гостролиста (Salix acutifolia), маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia), аморфа кущова. Чагарники вкрапляються в інші типи рослинності, особливо їх багато серед заростей очерету піввденного.

Лучна рослинність виникла на місці заплавних лісів, чагарникових угруповань та замулених боліт. Розрізняють три типи лук: остепнені, справжні та болотисті. Остепнені луки займають найбільш підвищені екотопи, в них домінують свинорій звичайний (Cynodon dactylon), осока рання (Сагех ргаесох), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia) та ін. Трапляються ці луки дуже рідко, невеличкими фрагментами. Справжні луки також трапляються зрідка на невисоких гривах і рівнинних ділянках заплави. Переважають в них пирій повзучий, куничник наземний, стоколос безостий, тонконіг болотний (Poa palustris) та гігрофільне різнотрав'я. Болотисті луки зустрічаються дещо частіше, ніж попередні. Розташовуються вони в зниженнях прибережних грив, в притерасній частині заплави в надмірно зволожених місцях. В їх складі переважають очеретянка звичайна (Phalaroides arundinacea), бульбокомиш морський (Bolboschenus maritimus), осока гостра, лепешняк великий (Glyceria maxima), очерет південний. Слід відзначити значну продуктивність цього типу лук — 400 ц/га.

Болотна рослинність домінує в рослинному покриві плавнів. Болота Херсонщини відносяться до низинних евтрофних трав'яних боліт, тобто боліт, що живляться ґрунтовими водами, які містять багато мінеральних речовин. Підземні органи рослин знаходяться в мінеральному субстраті, оскільки шар торфу тут або дуже тоненький, або зовсім відсутній. Ценози цих боліт дуже прості за структурою, одноманітні. Домінують в них очерет пюденний, рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), куга озерна {Schoenoplectus lacustris). Трав'яні болота вкривають всі острови і знижені ділянки в дельті Дніпра і Інгульця, всі мілководдя, протоки, єрики, озера, саги (притерасні зниження). Значна роль тут осоки високої та пухирчастої (Carex vesicaria), сідача коноплевого {Eupatorium cannabinum), папороті болотної, пижми звичайної (Тапасеtum vulgare) та ін. Причому майже у всіх ценозах перший ярус утворює очерет південний, в деяких — верба попеляста. З рідкісних тут відмічено орхідею болотну {Orchis palustris). Переважна більшість рослин боліт плавнів відносяться до голарктичного та євразійського типів ареалу.

Водна рослинність займає величезні площі мілководь і водотоків. Значна кількість видів пов'язана як з субтропічною, так і з бореальною географічною зоною. З невкорінених, вільно плаваючих рослин в ценозах переважають спіродела багатокоренева (Spirodela polyrrhyza), ряска мала (Lemna minor), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), водокрас звичайний (Hydrocharis morsus-ranae), тілоріз алоевидний (Stratiotes aloides), роголистник занурений (Ceratophyllum demersum). Невкорінена рослинність є дуже давньою, в її складі багато монотипних родів, широкоареальних видів, реліктів. Релікти — це види-пережитки флор минулих геологічних епох. До реліктів третинного періоду належать сальвінія плаваюча, альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa), плавун щитолистий (Nymphoides peltata). В ценозах вкоріненої рослинності переважають види рдесника (Potamogeton), водяна сосонка ланцетолиста (Hippuris lanceolata), валіснерія спіральна {Vallisneria spiralis), елодея канадська (Elodea canadensis), глечики жовті (Nuphar lutea), латаття біле (Nymphaea alba), зрідка — водяний горіх (Trapa natans), що включений до Червоної книги України, та ін. Багато водних угруповань рідкісні, включені до Зеленої книги України. Це формації сальвінії плаваючої, латаття білого, глечиків жовтих, горіха плаваючого.

Галофітна рослинність. Вздовж південної межі Херсонської області, що проходить узбережжями Чорного і Азовського морів та Сиваша, а також в степових зниженнях, заплавах річок, на піщаних терасах, біля озер та лиманів на солонцюватих південних чорноземах та каштанових грунтах, солонцях, солончаках зростають рослини, які пристосувались переносити високий вміст солей (хлоридів та сульфатів) в субстраті. На солончаках зростають сукулентні види, в клітинах яких спостерігається високий осмотичний тиск. Це — солерос європейський (Salicornia europaea), содник простертий (Suaeda prostrata), галіміоне бородавчаста (Halimione verrucifera), сарсазан шишкуватий (Halocneum strobilaceum), курай содовий (Salsola soda) та ін. На солонцях рослинність різноманітніша. Тут зростають види, що мають властивість виділяти надлишок солей назовні через спеціальні сольові залози, це кермек каспійський {Limonium caspium), франкенія шорстка (Frankenia hispida), з чагарників — види -амарикса (Таmагіх). Відмічені тут також віниччя сланке, басія волосиста (Bassia hirsuta), молочай щебриковидний (Euphorbia peplis), гірчиця морська (Cakile euxina), полини сантонінський і таврійський та ін. В подах на засолених грунтах утворюються засолені луки з покісниці Фоміна (РиссіпеІІіа fominii), ситника Жерарда, прибережниці берегової (Aeluropus littoralis) з домішкою кермеку Мейєра, полину сантонінського та ін.

Рослинність солоних водойм. На мілководдях Азовського та Чорного морів в рослинному покриві з квіткових рослин переважають камка морська та мала (Zostera marina, Z. noltii), причому камка морська домінує в замулених місцях. В лиманах, де мінералізація води менша, поширена цанікелія болотна (Zannichellia palustris). На морських мілководдях часто утворює монодомінантні ценози рупія морська (Ruppia maritime) та інші види цього роду. Крім цих, досить поширеними є водні макрофіти широкої екологічної амплітуди — рдесник гребінчастий та різуха морська (Najas marina). Ці рослини акумулюють біогенні елементи, слолуки донних відкладів, є кормовою базою для численних тварин. З водоростей зростають види роду хара (Chara), багато червоних водоростей — церамій (Сеramium), полісифонія (Polysiphonia), з зелених — зелений морський салат ульва (Ulva), кишечниця (Entheromorpha) та ін. Багатий фітопланктон солоних водойм. В затоках біля берегів Херсонщини відмічено більше 100 видів водоростей, з них більше половини припадає на діатомові водорості, чимало зелених та прокаріотних синьозелених, є також евгленові, динофітні, золотисті, жовто-зелені.

Рослинність вапнякових відслонень. В Херсонській області вапнякові відслонення знаходяться на схилах крутих берегів Дніпра, Інгульця, балок, ярів. На них сформувалась специфічна рослинність, що зустрічається мозаїчно по схилу. На її склад впливає характер материнської породи, наявність дрібнозему, експозиція схилу, його крутизна, ступінь забезпеченості вологою тощо. Переважають тут кальцефільні ксерофітні (посухостійкі) види. Вони мають багато різних пристосувань до жорстких умов: потужну кореневу систему, густе сіре опушення, що відбиває сонячні промені, кутикулу, восковий наліт, м'ясисті тканини, вузькі листкові пластинки з закрученими краями тощо. На вапнякових відслоненнях, крім типових степових рослин, що зростають при наявності шару грунту, тут відмічені самосил білоповстистий {Теucrium polium), бородач звичайний {Botriochloa ischaemum), чебрець двовидний {Thymus dimorphus), мигдаль степовий або бобчук, а також рідкісні, ендемічні види — голонасінник одеський (Gymnospermium odessanum), зіновать Скробічевського {Chamaecytisus skrobiszewskii), цимбохазма дніпровська (Cymbochasma borysthenica), шоломниця весняна (Scutellaria verna), дрік скіфський {Genista scythica), брандушка весняна {Bulbocodium versicolor), тюльпан Шренка, т. південнобузький та ін. Вапнякові відслонення виконують роль сховищ багатої степової флори, оскільки степи бездумно розорюються. Вони матимуть величезне значення при неминучому відновленні значних степових ділянок в недалекому майбутньому.

Синантропну рослинність утворюють рослини, життя яких пов'язане з діяльністю людини. В доагрикультурний період вони зростали лише в місцях з порушеним тваринами або стихією ґрунтовим покривом. Розрізняють два типи синантропної рослинності: сегетальну та рудеральну.

Сегетальна (від лат. сегес — посів) рослинність зростає на оброблюваних людиною грунтах серед посівів культурних рослин або на парах чи перелогах. Вона є складовою частиною агрофітоценозу разом з культурною рослинністю. Бур'яни мають велику енергію розмноження як насінням, так і вегетативно. Ценози сегетальної рослинності створюють такі види — мишій сизий та зелений {Setaria glauca, S. viridis), щириця звичайна (Аmaranthus retroflexus), півняче просо {Echinochloa crusgalli), берізка польова (Convolvulus arvensis), лобода біла (Chenopodium album), курай іберійський (Salsola iberica), свинорій пальчастий, степовий гірчак звичайний (Acroptilon repens), осот щетинистий (Cirsium setosum). Багато видів бур'янів здавна супроводжують землероба, але є й такі, що з'явились у нас недавно. Серед них північноамериканські види — злинка канадська (Erigeron canadensis), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora) та ін. Такі види, що прибули з інших територій, називають адвентивними, тобто прийшлими.

Рудеральна (від лат. рудус — сміття) рослинність зростає в місцях з відчутним впливом антропогенного фактору. Це витоптані місця, місця, забруднені різними органічними і неорганічними відходами, сміттям, також випаси, вигони тощо. Ці місцезростання дуже нітрифіковані, проте рудеральні види можуть поселятися і на оголених новоутвореннях природного походження. Вони ж можуть бути і сегетальними, засмічувати оброблювані людиною ділянки. Найбільш поширені рудерали — полин звичайний (Artemisia vulgaris), кропива дводомна (Urtica dioica), м'яточник бур'яновий (Ballota ruderalis), болиголов плямистий (Conium maculatum), собача кропива звичайна (Leonurus cardiaca), лопух справжній (Arctium lарра), будяк акантовидний (Carduus acanthoides), нетреба звичайна та колюча (Xanthium strumarium, X. spinosum), миколайчики польові (Eryngium campestre), спориш звичайний (Polygonum aviculare), тонконіг бульбистий, подорожник великий (Plantago major), блекота чорна (Hyoscyamus niger), дурман звичайний (Datura stramonium) та багато ін. Слід відзначити, що сегетальні і рудеральні ценози дуже динамічні, стрімко виникають, розвиваються, зникають, а при зміні умов знову з'являються на тих же чи сусідніх місцях.

Складовими частинами рослинного світу області є також рослинність полів, садів, виноградників, вуличних та придорожних насаджень, лісових смуг і посадок, парків, дендропарків, скверів, квгтників тощо. В цих екосистемах зосереджені корисні для години види рослин різного походження.

(Природа Херсонської області.- К.- 1998)